КОЛАБОРАЦІОНІЗМ НА ТЕРИТОРІЇ РЕЙХСКОМІСАРІАТУ “УКРАЇНА” ТА ВІЙСЬКОВОЇ ЗОНИ В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

История Второй Мировой Войны



    

 

                          ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

   Шайкан Валентина 

                                                                                   УДК 94-058. 237 (477) “1941-1945”

 

КОЛАБОРАЦІОНІЗМ НА ТЕРИТОРІЇ РЕЙХСКОМІСАРІАТУ

“УКРАЇНА” ТА ВІЙСЬКОВОЇ ЗОНИ В РОКИ

ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

 

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора історичних наук

 

Донецьк – 2006


Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано у відділі історії України періоду Другої світової війни Інституту історії України НАН України, м. Київ

 

Науковий консультант – доктор історичних наук, професор

Лисенко Олександр Євгенович, Інститут історії України НАН України, завідувач відділу історії України  періоду Другої світової війни.

 

Офіційні опоненти:  -      доктор історичних наук, професор Стецкевич Віталій Вікторович, Криворізький технічний університет, завідувач кафедри історії та українознавства; 

 

доктор історичних наук, професор Пономаренко Григорій Якович, Донецький національний університет, професор кафедри історії слов’ян;

 

доктор історичних наук, доцент Потильчак Олександр Валентинович,   Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова, кафедра історії слов’ян та українознавства.

 

Провідна установа: - Харьківський національний університет ім. В.Н. Каразіна (кафедра історії України).

 

Захист відбудеться “28”  вересня 2006 р. о 10.00 годині на засіданні  спеціалізованої вченої ради Д 11.051.02 Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України за адресою: 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, буд. 24, ІІ корпус, ауд. 32.                  

 

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Донецького національного університета за адресою: 83 055, м. Донецьк, вул. Університетська, буд. 24.

 

Автореферат розісланий  “28” серпня 2006 р.

 

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради                                          Крапівін  О. В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

 

Актуальність теми дослідження. Проблема колабораціонізму на території рейхскомісаріату “Україна” та зони військової адміністрації належить до числа найменш вивчених і дискусійних сторінок Другої світової війни.

Термін “колаборація”, “колабораціонізм” походить від французького “collaboration”, що означає “співпрацю”, “зрадницьку співпрацю” з ворогом. В широкому сенсі (а саме так його використовує дисертантка) під колаборацією розуміється співпраця громадян Української РСР в роки війни з військовими та цивільними окупаційними органами у всіх сферах життєдіяльності.

Колабораціонізм – типове явище для усіх часів і періодів історії. Під час Другої світової війни з окупантами співпрацювала певна частина населення європейських і азіатських країн. Масового характеру це явище набуло на зайнятих військами агресорів територіях Радянського Союзу, в тому числі й на українських землях. Однак в Україні колаборація мала низку специфічних ознак, пов’язаних з військово-політичними, соцільно-економічними, етнічними, культурними, релігійними, морально-психологічними, історичними чинниками. Співпраця з ворогом мала місце і у військовій сфері, і в повсякденному житті. У складі вермахту перебували військові підрозділи, які використовувалися для охорони концтаборів, каральних акцій проти мирного населення, боротьби проти партизанів, охорони залізниць, складів і т. ін. З числа колаборантів формувалися підрозділи поліції, диверсантів, терористів, розвідників для радянського тилу, каральні загони, а також цивільні окупаційні органи та установи. З різних причин співпрацювало з окупантами цивільне населення - робітники, селяни, інтелігенція, військовослужбовці.

У 40-80-ті роки в радянській історіографії розроблявся лише вузький сегмент цієї теми, який торкався стосунків учасників українського самостійницького руху з військово-політичними чинниками Третього рейху, причому подавалося це у певному ідеологічному контексті. Решта аспектів практично була закрита для наукового дискурсу з міркувань суто політичних: визнання того, що співпраця з займанцями охоплювала всі окуповані землі й усі категорії населення, могла б зруйнувати підвалини міфологеми про “морально-політичну єдність радянського народу” і самого поняття “Велика Вітчизняна війна”, завдавши шкоди іміджу соціалістичного ладу в очах світової громадськості і радянському суспільстві.

Мало змінилась історіографічна ситуація в даній тематичній ніші й у 90-ті роки. Більшість авторів, які писали про діяльність ОУН і УПА, займали позицію умовчання, коли мова заходила про їх ситуативні контакти з нацистами. На початковій стадії перебувають дослідження у сфері військової колаборації, вивчення діяльності поліційних, охоронних, допоміжних, інженерних та інших формувань з наших співвітчизників. І вже практично нічого не сказано про співпрацю цивільного населення з окупантами. Пояснення цьому слід шукати не у відсутності джерел (нині доступ до значної частини таких матеріалів дещо спростили), не у методологічних труднощах (теоретичні напрацювання західних фахівців дозволяють їх успішно долати), а в ставленні політикуму і суспільства в цілому до цієї дражливої і болісної теми. Гострі дискусії довкола суперечливих питань (місце і роль ОУН і УПА, дивізія Ваффен-СС “Галичина” та інші), морально-психологічні перестороги у зв’язку з можливістю “озвучення” прізвищ колаборантів є реальними перешкодами на шляху до повноцінного наукового процесу в даній галузі історичного знання.

Поза тим, проблема колаборації певною частиною співіснує з зусиллями самостійницького табору, спрямованими на відродження суверенної національної держави у період війни. Вона також пов’язана зі стратегією виживання багатомільйонного населення окупованих земель України, характером міжнаціональних стосунків, специфікою релігійного життя і т. д. Слід також мати на увазі, що в роки війни на території України діяло кілька військово-політичних структур: радянські та німецькі збройні сили, українські самостійницькі інституції, радянські партизанські формування, польські націоналістичні групи та ін. За цих умов широкі верстви українського суспільства змушені були шукати можливості для виявів лояльності і компромісів щодо вказаних сил. Без чіткої відповіді на ці та інші питання неможливо створити цілісну, об’єктивну концепцію подій Другої світової війни на території, що стала епіцентром війсково-політичного та економічного протистояння гітлерівської Німеччини та її союзників і СРСР.

Окреслені зауваження визначають наукову і суспільну актуальність обраної теми дисертації.

Звязок роботи з науковими програмами, темами, планами. Дисертаційне дослідження виконувалося у рамках планових тем відділу історії України періоду Другої світової війни Інституту історії України НАН України: “Трансформація суспільно-політичних, економічних та культурних процесів в Україні під впливом воєнних подій. 1939 – середина 40-х рр.” І квартал 2001 р.- ІV квартал 2003 р. (шифр теми: 0101U 000624); “Українське суспільство і влада на завершальному етапі війни. 1943-1945 рр.” І квартал 2004 р.- ІV квартал 2006 р. (шифр теми: 0104 U 003293).

Об’єкт дослідження становлять суспільно-політичні процеси на території України у роки Другої світової та Великої Вітчизняної воєн.

Предметом дослідження стали передумови і форми співпраці населення з окупантами на території рейхскомісаріату “Україна” та військової зони.

Метою даного дисертаційного проекту є комплексне дослідження причин, особливостей, типології такого складного й суперечливого явища як колабораціонізм на території рейхскомісаріату “Україна” та в зоні управління гітлерівської військової адміністрації в роки окупації.

Для досягнення визначеної мети, виконавець поставила перед собою такі наукові завдання:

-  з’ясувати стан наукової розробки теми в історіографії, дати аналіз джерельної бази дослідження;

-  визначити причини виникнення колаборації на українських землях, окупованих німецькими та союзними їм військами;

-  показати вплив на це явище суспільних процесів у Радянській Україні довоєнного періоду та в середовищі української політичної еміграції;

-  окреслити правову базу співпраці громадян України з гітлерівською окупаційною владою;

-  реконструювати основні етапи ситуативного співробітництва між керівництвом Організації українських націоналістів та інших політичних груп самостійницького спрямування і нацистською державою;

-  розкрити основні форми та зміст військової колаборації;

-  з’ясувати роль української допоміжної поліції в системі гітлерівського карально-репресивного апарату;

-  проаналізувати діяльність органів місцевої адміністрації і ступінь заангажованості представників місцевого населення в реалізації окупаційної політики нацистів;

-  подати ретроспективу міжнаціональних стосунків у контексті широкої участі представників різних етнічних груп в колаборантських інституціях;

-  схарактеризувати роль та місце інтелігенції у впровадженні  в життя “східної” політики Берліна;

-  простежити морально-психологічний стан населення окупованих територій, моделі поведінки і стратегії виживання різних його категорій;

-  відтворити картину судового переслідування радянськими органами юстиції тих колаборантів, які вчинили злочини проти людства;

-  виявити військово-політичні, економічні, соціокультурні, морально-психологічні, ментальні наслідки співпраці населення з ворогом.

Хронологічні рамки дисертації окреслені 1941-1945 рр., тобто часом, протягом якого тривала війна між Німеччиною та СРСР.

Географічні межі роботи охоплюють територію рейхскомісаріату “Україна”, утвореного декретом А. Гітлера від 20 серпня 1941 р., до складу якого увійшли Волинська, Ровенська, Кам’янець-Подільська, Житомирська, Київська, Полтавська, Кіровоградська, Запорізька, Дніпропетровська, Тернопільська (північні райони), Миколаївська (без західних районів) області, а також військову зону, яка перебувала під управлінням німецької військової адміністрації й охоплювала Чернігівську, Харківську, Сумську, Сталінську (сучасну Донецьку), Ворошиловградську (сучасну Луганську) області.

Наукова новизна отриманих результатів визначається наступними положеннями:

-  зроблено спробу комплексно розглянути проблему колабораціонізму на території рейхскомісаріату “Україна” та військової зони; виявлено і введено до наукового обігу значний масив маловідомих та невідомих для дослідників архівних документів українських архівосховищ;

-  вивчення колабораціонізму на історіософському і суспільно-психологічному рівні дозволило з’ясувати типові й особливі вияви цього феномену на українських землях під окупацією;

-  під кутом зору колаборації у праці схарактеризовано діяльність провідних кіл самостійницького руху, зокрема ОУН і УПА, а також громадських інституцій національної орієнтації (УДК, УЦК та ін.);

    - осмислюючи складні суспільні процеси, дисертантка намагалась визначити, де проходить вододіл між виявами спонтанної чи організованої самодіяльності населення окупованих територій, свідомою добровільною та примусовою співпрацею з займанцями, показати мотивацію різних моделей поведінки на індивідуальному та груповому (колективному) рівнях. У зв’язку з цим новою є постановка і трактування питання про стратегії виживання людей в екстремальних умовах війни;

-   автор подала типологізацію різних проявів колаборації в залежності від конкретних умов, характеру окупаційного режиму, ментальних і морально-психологічних чинників тощо.

Дисертація містить низку авторських висновків, теоретичних положень та узагальнень, які дозволяють у всій його суперечливій діалектиці оцінити це явище, усвідомити вплив даного феномену на долю багатьох поколінь воєнного і повоєнного часу.

Практичне значення результатів дослідження зумовлено їх новаційним характером і відповідністю потребам сучасного соціально-політичного, інтелектуального розвитку українського суспільства. Виявлені здобувачем і введені до наукового обігу маловідомі та невідомі архівні документи можуть бути використані для написання наукових праць, програм, підручників, посібників з проблем Другої світової та Великої Вітчизняної воєн, історії України в роки гітлерівської окупації, підготовки музейних експозицій. Опубліковані по темі дисертації наукові праці мають як пізнавальне, так і ідейно-політичне, виховне значення з огляду особливості колабораціонізму як історичного явища.

Апробація результатів дисертації здійснена на міжнародних, всеукраїнських, міжрегіональних наукових, науково-практичних, науково-методичних конференціях: “Україна напередодні та в роки Другої світової війни (1939-1945)”. ІІ Всеукраїнська наукова конференція” 3-4 жовтня 2002 р. Інститут історії України НАН України, Криворізький технічний університет, Кривий Ріг; ХІ Всеукраїнська наукова конференція “Велика Вітчизняна війна: нові сторінки історії, імена, події”, присвячена 60-річчю Перемоги. МОН  України, Інститут історії України НАН України, Хмельницький університет управління та права, Київ-Хмельницький-Кам’янець-Подільський, 14-16 жовтня 2004 р.; “Незабутні сторінки історії нашого народу” (до 60-річчя звільнення України від гітлерівських загарбників). Міжнарода наукова конференція, Інститут історії України НАН України”, Київ, 17 грудня 2004 р.; “Велич подвигу народного”. Міжнародна конференція, присвячена 60-річчю Великої Перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні. Міністерство освіти і науки України, Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова, Одеса, 8 квітня 2005 р.; “Український і польський народи у горнилі Другої світової війни (1939-1945). Міжнародна наукова конференція. МОН  України, Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова, Краківська педагогічна академія ім. Комісії Едукаційної Народової, Київ-Краків, 5-6 травня 2005 р.;  “Придніпров’я давнє і сучасне: невідомі та маловідомі сторінки історії та культури”, присвяченої 60-річчю від дня перемоги у Великій Вітчизняній війні. Інститут гуманітарних проблем Національного гірничого університету, Дніпропетровськ, 29 березня 2005 р.; “Безсмертя подвигу”. 60-річчю Великої Перемоги присвячується. Міжнародна науково-практична конференція. Національна Академія Внутрішніх Справ України,  Київ, 22 квітня 2005 р.; “Велика Вітчизняна війна 1941-1945 рр.: сучасні проблеми історичної освіти і науки”. Міжнародна науково-теоретична конференція. МОН України, Дніпропетровський національний університет, Дніпропетровськ, 12-13 травня 2005 р.; “Дні науки 2005”. Міжнародна науково-практична конференція. Дніпропетровський національний університет Інститут економіки, видавництво “Наука і освіта”, ООО “Руснаучкнига”, Дніпропетровськ-Бєлгород, 18 квітня 2005 р.; “Динаміка наукових досліджень-2005”. ІV міжнародна науково-практична конференція. Дніпропетровський національний університет Інститут економіки, видавництво  “Наука і освіта”, ООО “Руснаучкнига”, Дніпропетровськ-Бєлгород, 23 червня 2005 р.; “Актуальні проблеми сучасних наук: теорія та практика”. Міжнародна науково-практична конференція. Дніпропетровський національний університет Інститут економіки, видавництво “Наука і освіта”, ООО “Руснаучкнига”, Дніпропетровськ-Бєлгород, 1-8 червня 2005 р.; “Друга світова війна і доля народів України”. Всеукраїнська наукова конференція. Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, Інститут історії України НАН України, Київ, 23-24 червня 2005 р.; International scientical-practical conference “The Science: theory and practice”. Publishing House “Education and Science”; Prague; Nauka і osvita, Dnepropetrovsk; Rusnauchkniga, Belgorod. July, 20 th - August, 5th, 2005; “Друга світова війна: український вимір” (до 60-річчя закінчення Другої світової війни). Міжнародна наукова конференція. НАН України Інститут історії України, Київ, 29 вересня 2005 р.; ІІІ Міжнародний науковий Конгрес українських істориків “Українська історична наука на шляху творчого поступу”, 17-19 травня 2006 р., МОН України, Інститут історії України НАН України, Історична секція Українська Вільна Академія Наук у США, Українське Історичне Товариство (США, Україна, Канада, Європа), Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, Світова Наукова Рада при Світовому Конгресі Українців, Волинський державний університет ім. Лесі Українки, м. Луцьк та ін.

Особистий внесок здобувача. Результати дисертаційного дослідження відображені у 35  публікаціях: у 2 монографіях,  33 статтях,  з яких 22 опубліковані у наукових фахових та інших виданнях. Загальний обсяг публікацій за темою дисертації становить 52  ум. друк. арк.

Структура та обсяг дисертації зумовлені її метою, предметом, та науковими завданнями і складаються з переліку умовних скорочень, вступу, п’яти розділів, висновків – 399 с. (16,7 ум. др. арк.); списку бібліографічних посилань – 668 найменувань, списку використаних джерел та літератури – 830 найменувань (з них 464 – архівні справи). Загальний обсяг дисертації становить 534 сторінки (22,2 ум. др. арк.)

 

 

 

 

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

 

У вступі обгрунтовано актуальність і новизну теми, визначено об’єкт і предмет наукового пошуку, хронологічні та територіальні рамки, мету, завдання. Розкрито наукову новизну одержаних результатів і сформульовані положення, що виносяться на захист. Визначено практичне значення отриманих результатів дослідження.

У першому розділі – “Стан наукової розробки теми, джерельна база та методологія дослідження” проаналізовано вітчизняну і зарубіжну наукову літературу з проблеми колабораціонізму в Україні, джерела – друковані і недруковані архівні документи. Окремий параграф присвячено методології та методам дослідженння проблеми колабораціонізму. Стан наукового вивчення проблеми колабораціонізму на території рейхскомісаріату “Україна” та військової зони в роки гітлерівської окупації слід характеризувати як найменш досліджену і дискусійну сторінку Другої світової війни. Відсутні наукові праці, які б комплексно дослідили на основі архівних документів дану проблему.

Починаючи з 90-х років ХХ ст., коли з’явилася можливість працювати з архівними документами, які були раніше недоступними для дослідників, поступово побачили світ наукові праці, присвячені різним аспектам колабораціонізму в роки Другої світової війни в Україні, Білорусі, інших державах Східної та Західної Європи. Серед них заслуговують на увагу роботи вітчизняних істориків А. Боляновського, І. Вєтрова, М. Головка, Д. Дзьобака, М. Коваля, В. Короля, В. Кучера, О. Лисенка, О.Потильчака,  О. Романька, В. Сергійчука, В. Стецкевича та інших. Приділяли увагу вивченню проблеми і зарубіжні вчені: К. Беркгоф, В. Верига, Й. Гоффман, С. Дробязко, В. Їльге, Р. Ландвер, О. Литвин , М. Семиряга, Ч. Мадайчик та ін. Окремі аспекти колабораціонізму в Україні у сфері економіки, органах управління, культури, релігії, військовий колабораціонізм розглянуті у статтях М. Бистрої, І. Вєтрова, В. Гайдабури, В. Гордієнка, І. Дерейка, М. Коваля, В. Короля, С. Кудряшова, С. Кульчицького, О. Лисенка, О. Марущенка, О. Потильчака, П. Рекотова, В. Сергійчука, В. Стецкевича, Н. Стоколос, Л. Суюсанова, І. Тарнавського, Д. Титаренка та ін. В мережі Internet створені сайти, які присвячені діяльності української поліції, спецпідрозділів, які складалися з українських, російських, мусульманських колаборантів, що входили до складу вермахту. Сайти насичені архівними документами, фотоальбомами, що допомагає дослідити проблему колабораціонізму на території рейхскомісаріату “Україна” і військової зони.

 Сучасна історіографія майже відійшла від стереотипів, що склалися у повоєнний час. Історики, використовуючи у своїх дослідженнях архівний матеріал, доводять причетність певної частини українських самостійників до ситуативної тимчасової співпраці з окупантами, підкреслюючи при цьому, що такі угоди українських націоналістів з вермахтом були, але це була лише тактика боротьби у складних умовах війни. З іншого боку, дослідники звертають увагу на недостатньо досліджені проблеми, пов’язані з участю радянських громадян разом з гітлерівцями у скоєнні злочинів проти людства. Недослідженими залишаються проблеми військової, адміністративної, економічної, культурної та інших аспектів колаборації в Україні під час тимчасової гітлерівської окупації на новоутвореній території рейхскомісаріату “Україна” і зони управління військової адміністрації.

У фундаментальній праці за редакцією академіка В. Смолія “Політичний терор і тероризм в Україні ХІХ-ХХ ст. Історичні нариси”[1] вперше проаналізовані деякі накази радянських репресивних органів про порядок притягнення до кримінальної відповідальності зрадників та членів їх родин, класифіковані злочини, здійснені колаборантами і пособниками окупантів.

Окупаційна політика гітлерівців на території України висвітлена на сторінках книги “Безсмертя. Книга Пам’яті України”[2], в якій відмічено, що українські органи місцевого управління діяли під контролем і в умовах повної залежності від німецьких органів влади. На жаль, у документальній праці так і не дійшла справа до об’єктивного осмислення такого неоднозначного і суперечливого явища як колабораціонізм.

У працях М. Коваля[3] наголошується, що колабораціонізм з різних причин був поширений в окупованих країнах Європи й не обійшов Україну. На думку історика, передумови появи цього явища на теренах СРСР складалися у міжвоєнний період і крилися в самій  радянській системі, яка беззаконням, кривдами та свавіллям, особливо на виконавчому рівні відштовхнула від себе багатьох людей. М. Коваль провів паралелі між двома тоталітарними режимами – гітлерівським і радянським - і дійшов висновку, що обидва вони трималися на “відвертій поліцейщині”, основою якої було “стукацтво”. На його думку, своєрідний лібералізм стосовно до колаборантів виявився у створенні гітлерівцями органів місцевого управління. Цінним у працях М. Коваля є те, що це явище розглядалося у контексті злочинів сталінського тоталітарного режиму  на фоні жорстокої окупаційної політики гітлерівців на Сході.

Серед перших помітних праць у даній тематичній ніші - монографії А. Боляновського[4], в яких автор на основі вітчизняних та зарубіжних джерел дослідив складну історію Першої Української дивізії у контексті українського самостійницького руху в роки Другої світової війни. На основі грунтовної джерельної бази автор довів, що на початковому етапі війни проти СРСР німецький уряд не підтримував плани українських політиків щодо створення національної армії, без якої було неможливе відновлення української державності. Тільки під тиском обставин Гітлер дозволив використовувати при вермахті підрозділи з числа радянських військовополонених і добровольців з  місцевого населення, які спочатку виконували охоронні й господарські функції, а з часом активно використовувалися для боротьби проти партизанів. Українські самостійницькі сили у боротьбі за незалежність України на той час могли сподіватися тільки на допомогу Німеччини. На його думку, це пояснювалося тим, що гітлерівський режим видавався для них перехідним етапом в історії Німеччини. Прибічники ідеї створення українських бойових підрозділів при військах вермахту, що А. Боляновський переконливо доводе, не мали нічого спільного з нацизмом, каральними формуваннями гітлерівців.

Значимість дослідження О. Лисенка[5] полягає в тому, що автор, спираючись на нові архівні документи, дійшов висновку, що своєрідний “релігійний ренесанс” пов’язаний з політичним курсом нацистів. Завдяки створенню умов для відродження релігійного життя гітлерівці забезпечили собі відносну лояльність з боку духовенства й віруючих. Автор монографії проаналізував причини виникнення колаборації серед певної частини українських священиків.

В. Сергійчук[6] аргументовано й послідовно доводить непричетність до колабораціонізму оунівців. На його думку, ОУН і УПА, а також дивізія Ваффен-СС “Галичина” контакти з Німеччиною мали, але до “відвертої співпраці” з гітлерівцями не вдавалися.

Дослідженню діяльності кримськотатарських батальйонів у складі вермахту, поліційних підрозділів присвячені праці О. Романька[7]. Автор зосередив увагу на проблемі військового колабораціонізму, дав визначення цьому явищу і дійшов висновку, що військовий колабораціонізм був тісно пов’язаний з розвитком політичної колаборації. На нашу думку, автор неправомірно провів паралелі між політичним колабораціонізмом урядів держав Західної Європи, які тісно співпрацювали з гітлерівцями на всіх рівнях влади, з органами місцевої адміністрації на території Східної Європи, які не мали права на самостійну політичну діяльність і знаходилися під тотальним контролем гітлерівських адміністративних органів влади й поліції.

 І. Вєтров[8] дослідив вплив економічної політики гітлерівців на співпрацю в економічній сфері на території рейхскомісаріату “Україна” та військової зони, простежив зміни у настроях населення під впливом діяльності окупаційних органів.

Теоретичні узагальнення О. Потильчака[9] про соціальну базу “господарського колабораціонізму” свідчать про те, що вона сформувалась у межах широких політико-економічних соціальних категорій і об’єднувала як політичних противників радянського режиму, так і політично нейтральних осіб.

Політико-правова ситуація, що виникла під час гітлерівської окупації на території Східної Галичини, проаналізована в книзі В. Офіцинського[10]. Автор наголошує, що у порівнянні з іншими регіонами України, поліційний режим у Східній Галичині був менш суворим і це створило можливості для функціонування легальної української установи – Українського Центрального Комітету (УЦК) - діяльність якого дозволила вирішувати господарські та культурні проблеми місцевого населення. Українські політичні сили балансували на межі дозволеного і спрямовували свої зусилля на те, щоб відродити українську державність.

Основні напрями репресивної діяльності радянських спецорганів, технологія репресій, соціальна приналежність заарештованих, їх національний склад, мотиви обвинувачень, винесені вироки під час Другої світової війни і повоєнний час, висвітлені за допомогою документів Державного архіву Служби безпеки України в монографії В. Нікольського[11]. Численні схеми, таблиці, складені дослідником, допомагають встановити чисельність колаборантів та пособників гітлерівців, яких було притягнуто до відповідальності в роки війни та повоєнний час.

Новітніми підходами до вивчення проблеми Другої світової війни позначені дисертаційні праці С. Гальчака[12], Тарнавського І.[13], Ю. Ніколайця[14], В. Стецкевича[15] та інших, які зробили спробу всебічного аналізу стану розробки даної теми у повоєнній історіографії.

До вивчення проблеми колабораціонізму після розпаду СРСР звернулися і російські вчені. Так, С. Кудряшов[16] дає своє розуміння колабораціонізму як “співробітництва населення з окупаційними властями” і виділяє три його форми: військовий, політичний і економічний (або “громадянський”). Хоча автор, на нашу думку, занадто звузив змістовне наповнення цього явища, з визначенням основних його проявів можна погодитися. Стосовно оцінки дослідником характеру колабораціонізму в Україні очевидно спрацював стереотип радянських часів, коли колаборація ототожнювалася з самостійницьким рухом.

Серед спеціальних праць, присвячених проблемі колабораціонізму в роки Другої світової війни, найбільш помітною є монографія російського академіка М. Семіряги[17]. Спираючись на нові архівні документи та матеріали, автору вдалося дослідити причини виникнення і регіональні особливості колабораціонізму на території держав Західної і Східної Європи. Колабораціонізм у політичній, військовій, економічній соціокультурній сферах кваліфікований як зрада деякої частини громадян. Оцінка М. Семірягою “українського колабораціонізму”, його витоків і специфічних рис у роки гітлерівської окупації, на нашу думку, не може бути прийнята беззастережно. Зокрема це стосується твердження про “особливу” зацікавленість німців в українських націоналістах. До особливої категорії колаборантів автор монографії відніс все населення західних областей України, Білорусі, держав Балтії, яке, за його визначенням, взагалі не визнавало радянське громадянство. Не можна погодитися з автором стосовно того, що лідерам українського самостійницького руху було добре відомо, що Німеччина ніколи не сприяла визвольному рухові в Україні. Це не відповідає дійсності, адже відомо, що частина військової та політичної еліти рейху співчувала самостійницькому рухові й обіцяла підтримку визвольних змагань, які ідеологічно й організаційно репрезентувала українська політична еміграція в Німеччині. У книзі проводиться думка про те, що, по-перше, український національно-визвольний рух, починаючи з липня 1941 р. характеризується як воєнний і політичний колабораціонізм, але після невдалих спроб без згоди німців створити український уряд, керівництво ОУН-Б прийшло до висновку, що їх ворогом є не тільки Сталін, а й Гітлер. По-друге, соціальна база колабораціонізму на окупованій території СРСР не була широкою, а за своїм соціальним походженням більшість колаборантів належала до інтелігенції. Цілком очевидно, що дане твердження правомірно лише в тій частині, яка торкається індивідуальної політичної колаборації. Це підтверджується численними архівними документами. Стосовно ж військової колаборації та співпраці цивільного населення з окупантами, особливо, в західноукраїнському регіоні, є підстави говорити про досить широкі суспільно-психологічні передумови цього явища.

М. Семиряга стверджує, що на окупованій німцями території СРСР був відсутній “виробничий” колабораціонізм, оскільки в СРСР не існувало класу підприємців. Останній аргумент, на нашу думку, явно слабкий, аби пояснити  ним відсутність економічного колабораціонізму. На окупованій території залишилося чимало управлінців нижчої і середньої ланки, які були професійно спроможні до організації і налагодження виробничих процесів на підприємствах, у сільському господарстві. Економічна співпраця з окупантами була однією з умов виживання мільйонів людей, які під тиском обставин лишали осторонь свої політичні переконання і працювали задля “хліба насущного”, а не певних ідеологічних гасел.

Створення та діяльність українських добровільних підрозділів та формувань на боці вермахту частково проаналізовані у брошурах російського історика С. Дробязка,[18] який визнає, що з часом частина вояків, яка спочатку воювала на боці гітлерівців, дезертувала або після розформування батальйонів “добровольців” влилася до складу УПА.

У книзі білоруського історика О. Литвина[19] досліджено проблему колабораціонізму на території Білорусі в роки Другої світової війни. Автор також зупинився на діяльності українських поліційних батальйонів, які брали участь у каральних акціях проти мирного населення і партизанів. У монографії наведено маловідомий документ про участь 50-го українського поліційного батальйону у лютому-березні 1943 р. у проведенні каральної акції разом з гітлерівцями в районі Росонсько-Освейської партизанської зони. За даними Національного архіву Республіки Білорусь, про що стверджує О. Литвин, цей батальйон входив до групи бригаден-фюрера СС і генерал-майора поліції Шрьодера. Безсумнівно, що ті українці, які брали участь  у проведенні каральних операцій проти мирного населення і партизанів, заплямували себе і виявилися справжніми колаборантами.

Окупаційну політику Німеччини на території України, колабораціонізм в роки Другої світової війни вивчали західноєвропейські і американські історики Д. Армстронг, П. Карел, У. Герберт, Ч. Мадайчик, Й. Гоффман, Е. Кодо та ін.[20]. Характерною рисою їх праць є широке використання документів Нюрнберзького процесу, західноєвропейських архівів, спогадів учасників українського самостійницького руху. Але за визначенням німецького історіографа Д. Поля, за винятком канадської історіографії, Україна не стала об’єктом спеціального дослідження.[21] Зауважимо, що брак документів і матеріалів з проблеми колабораціонізму в Україні у зарубіжних дослідників призвів до того, що дана тема висвітлювалася ними досить однобоко. Акцент робився лише на дослідженні історії формування і діяльності української дивізії “Галичина”, підрозділів “Нахтігаль”, “Роланд” у складі військ вермахту. Функціонування українських поліційних формувань, помічників військових підрозділів у складі вермахту, допоміжних українських органів управління і таке інше залишились майже не поміченими зарубіжними істориками. Окупаційний режим на території рейхскомісаріату “Україна”, в районах управління гітлерівської військової адміністрації також випав з поля зору дослідників.

Німецький історик Й. Гоффман не визнає колабораціонізм як явище на східному фронті. Він наголошує тільки на “визвольному русі”: всі радянські військовополонені віднесені ним до потенційних противників радянської системи. На його думку, всі форми співпраці з гітлерівською владою – це тільки вияв опозиції Сталіну.

Аналіз причин виникнення колабораціонізму зроблено польським істориком Ч.  Мадайчиком у книзі “Фашизм і окупація. 1938-1945”. Автор вичленив три моменти, які характеризують співпрацю з окупантами: перший – це добровільна зрада або продажництво; другий – колаборація або співпраця нейтральна; третій – ситуативні стосунки між колаборантами і окупантами в залежності від періоду війни. До політичних колаборантів Ч. Мадайчик відніс “місцевих фашистів” – “справжніх зрадників Батьківщини”, які стали колаборантами з ідейних мотивів. Представники цієї категорії добровільно вступали до вермахту, поліційних формувань, ставали агентами гестапо. Другий тип колаборації, за Ч. Мадайчиком – колаборація “розуму” (rozsadku). Третя форма – колаборація “партнерська” (“fasadowa”).

Заслуговує на увагу праця Д. Армстронга “Український націоналізм 1939-1945”, яка витримала кілька видань і за багатьма параметрами не має аналогів і до сьогодення. Книга написана на основі документів німецьких архівів: звітів та різних повідомлень гітлерівських політичних, військових, поліційних посадових осіб, а також інтерв’ю, які дали автору протягом 1952-1953 рр. 73 особи у Європі, Канаді, Сполучених Штатах Америки. Серед цих осіб були не тільки українські націоналісти, а також німецькі посадовці, які протягом війни працювали в адміністративних і військових інституціях у різних регіонах окупованої України, або були посвячені в “українські справи”. Д Армстронг визнає ситуативну співпрацю з гітлерівцями українських самостійників різних течій у військовій, економічній, адміністративній сферах, підкреслюючи, що метою цієї співпраці було виборювання української незалежної держави. Але співдію українських самостійників з гітлерівцями Д. Армстронг не називає колаборацією. Початковий місяць співпраці ОУН-Б з окупантами в Україні (кінець червня – початок липня 1941 р.) він називає “медовим”, після чого настала безкомпромісна боротьба бандерівців проти гітлерівців. На думку історика, участь бойових формувань оунівців на боці вермахту не змогла захистити Україну від більшовизму, але врятувала життя багатьох свідомих українців, які відступили разом з німцями на Захід.

Американський історик Р. Ландвер у книзі “Боротьба за свободу: українське добровольче з’єднання Ваффен-СС” проводить думку, що участь українських добровольчих з’єднань на боці Німеччини була “шокуючою” вже тому, що німці вважали слов’ян нижчими істотами і з початку війни нацисти погано ставилися до українського населення. Автор розглядає причини виникнення українського військового формування, простежує його бойовий шлях і дає відповідь ще й на таке важливе питання: як українці та німці змогли стати партнерами по зброї. На його думку, це стало можливим завдяки тому, що і для німецької нації, і для української спільним ворогом був “радянський комунізм”. Серед причин, з яких українці почали співпрацювати з окупаційними органами, найбільш важливою, на його думку, було встановлення відносно добрих стосунків між населенням і “новою” владою. Цьому сприяла належність більшої частини населення до католицької або греко-католицької віри. У книзі наведено багато документів, які свідчать про військову співпрацю українських вояків з німцями. Одночасно, цей матеріал дозволяє стверджувати, що колабораціонізму на масовому ідейному рівні не було, хоча таких висновків автор книги також не зробив.

Заслуговують на увагу цікаві думки французького філософа і соціолога ХХ ст. Р. Арона щодо національних проблем, висловлені у фундаментальній праці “Мир і війна між націями”22. Його узагальнення і висновки дозволяють розібратися в особливостях світової дипломатії напередодні Другої світової війни. Аналізуючи “стратегії дипломатії” Третього рейху і СРСР між двома світовими війнами, Р. Арон дійшов висновку, що політика обох держав була “ідеологічною та імперською”. Він не використовує поняття “колабораціонізм”, але пише про “ідеологічних зрадників”, які зробили негативний внесок у розкол своїх націй. Дослідник наголошує, що величезна кількість “ідеологічних зрадників” під час Другої світової війни тільки свідчила про те, що нація вже не відчувалася всіми людьми як найвища цінність і єдиний принцип політичної організації. Аналіз військових конфліктів між націями впродовж існування людства дав можливість Р. Арону дійти висновку, що війни визначають способи дій, за допомогою яких можна змінити поведінку людей на користь ворога, налаштованих до нього вороже або нейтрально: це залякування, переконування, підривна діяльність.

Аналіз праць вітчизняних і зарубіжних дослідників з проблеми колабораціонізму свідчить, що, використовуючи різні методологічні та ідеологічні принципи та підходи, вони досягли певних успіхів у її вивченні. Водночас чимало важливих аспектів цієї багатовимірної теми залишаються недостатньо розробленими. Відсутня і комплексна праця, присвячена колаборації в Україні.

Джерельною базою дослідження стали різноманітні за своїм походженням, інформативністю, змістом архівні опубліковані і неопубліковані документи та матеріали. Неупереджене та об’єктивне дослідження проблеми колабораціонізму на території рейхскомісаріату “Україна” і військової зони потребує відмови від ідеологічних стереотипів і уявлень, грунтовного осмислення з позицій норм міжнародного права і загальнолюдських цінностей, врахування конкретно-історичної ситуації, природи виникнення колабораціонізму як складного та неоднозначного суспільно-психологічного явища. Сьогодні грунтовному дослідженню проблеми колабораціонізму сприяє введення до наукового обігу нових архівних документів та матеріалів, які тривалий час були недоступні для істориків. Величезний документальний пласт – це та основа, яка надає можливість дослідникам Другої світової війни проаналізувати та систематизувати, конкретизувати, узагальнити факти, що є живою плоттю людської історії і дати відповіді на питання: які причини виникнення колабораціонізму в конкретних історичних умовах, як проявився цей феномен на території України в період ІІ світової війни, що вплинуло на його розвиток і якими були наслідки цього явища.

За радянського часу виходили збірники документів та матеріалів, документальні наукові праці, укладачі й упорядники яких намагалися ознайомити широкий загал з фактами злочинів окупаційної гітлерівської адміністрації, вермахту, колаборантів і пособників окупантів на території України в роки війни23. Окремо діяльність колаборантів у них не розглядалася.

У 1986 р. українською і німецькою мовами вийшов збірник документів24, в якому досить теденційно висвітлюється “анатомія” зради “українських буржуазних націоналістів”, “верхівки греко-католицької уніатської церкви” – як “запеклих ворогів українського народу”. Незважаючи на однобокість та тенденційність у підбірці документів, у виданні вперше наведено декілька документів про злочинну діяльність окремих колаборантів, які разом з гітлерівськими карателями брали участь у масовому знищенні населення України, пограбуванні його майна тощо.

За останні 10-15 років вийшло кілька збірників документів та матеріалів вітчизняних істориків, які також надають можливість дослідити не тільки злочинну діяльність гітлерівців, а й їх поплічників на окупованій території СРСР взагалі і України зокрема.

Життя Києва під час гітлерівської окупації, діяльність німецької окупаційної адміністрації, українських допоміжних органів влади, добровільних українських поліційних підрозділів на боці вермахту розкрито у колективній праці “Київ у дні нацистської навали. За документами радянських спецслужб”25. Більшість із 129 документів, виявлених у фондах Державного архіву Служби безпеки України, Державного архіву Міністерства внутрішніх справ України, Центрального державного архіву громадських об’єднань України, Архіву Міністерства оборони Російської федерації, вперше побачило світ. Документи дають можливість висвітлити окупаційний режим у м. Києві, проаналізувати настрої населення протягом гітлерівської окупації, діяльність колаборантів і пособників окупантів.

Цінним для дослідження проблеми колабораціонізму в Україні є анотований покажчик з архіву друкованих видань архіву СБУ країни26. Більшість його матеріалів належить радянським органам держбезпеки і має викривально-обвинувачувальну характеристику діяльності українських самостійників УПА. Разом з тим, документи та матеріали містять значний обсяг і об’єктивної інформації, яка з іншими джерелами під час їх аналізу та співставлення дозволяє реконструювати події Другої світової війни в Україні, у тому числі й гостру політичну боротьбу всередині українського самостійницького руху, певний вплив його лідерів на появу та поширення колабораціонізму в Україні, стратегію і тактику Центрального Проводу ОУН в питаннях вибору тимчасового союзника і т. ін.

Інформативно насиченими є архівні документи та матеріали, наведені І. Біласом у 2-томній праці “Репресивно-каральна система в Україні. 1917-1953. Суспільно-політичний та історико-правовий аналіз”27. Аналіз юридичних документів в історичному контексті розкриває особливості становлення, розвитку та діяльності радянського репресивного апарату і заперечує стереотипи, що склалися в історичній науці за радянського часу стосовно діяльності Української греко-католицької церкви, масових депортацій населення, зусиль спеціальних груп НКВС-МДБ з дискредитації українського самостійницького руху.

Вперше в Україні у збірниках документів, серед яких й “Реабілітація репресованих: законодавство та судова практика”28 зібрано і надруковано правові акти про відповідальність за політичні злочини, про поновлення прав реабілітованих, політичну ситуацію в Україні в роки Другої світової війни та повоєнний час. Важливими для дослідження проблеми колабораціонізму є правові акти про відповідальність радянських військовослужбовців, які потрапили в полон, репатрійованих громадян, нормативні акти про репресії членів родин тих осіб, яких було звинувачено у різних злочинах, законодавчі акти СРСР і УРСР про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні, а також відмову в реабілітації осіб, яких було обгрунтовано притягнуто до відповідальності за зраду Батьківщини, терористичні акти, каральні акції щодо мирного населення, мордування та вбивства громадян СРСР, пособництво в цьому гітлерівським окупантам в роки війни.

Наприкінці 90-х років ХХ ст. зарубіжними істориками видані змістовні збірники документів, які допомагають дослідити проблему колабораціонізму взагалі й на території рейхскомісаріату “Україна” і військової зони зокрема. Заслуговують на увагу російські видання29, в яких використаний величезний обсяг архівного статистичного матеріалу, надруковані накази Ставки Верховного Головнокомандування вермахту та інші документи, які об'єктивно висвітлюють ситуацію на фронтах Другої світової війни, допомагають зрозуміти причини масової здачі у полон радянських військовослужбовців.

Цінність для української історичної науки становлять збірники документів, підготовлені В. Косиком30. Малодоступні або зовсім невідомі для українських істориків архівні документи дали імпульс дослідженню недостатньо вивчених проблем вітчизняної історії в період Другої світової війни. Слід зауважити, що В. Косику не вдалося залишитися на позиції нейтрального дослідника: підбір документів та їх компонування свідчать, що укладач віддав свої симпатії ОУН-Б. Втім, неупереджений аналіз документів дозволяє уявити ситуацію, що виникла на території рейхскомісаріату “Україна” та зони військової адміністрації і безпосередньо вплинула на появу колабораціонізму серед місцевого населення.

Серед праць канадських істориків українського походження заслуговує на увагу документальне дослідження В. Вериги, в якому широко використані матеріали з архіву Українського Центрального Комітету31. Документи, наведені автором, окрім іншого, висвітлюють шляхи формування дивізії СС “Галичина”, а також польсько-українські стосунки протягом 1943-1944 рр.

Комплексне дослідження проблеми колаборації неможливе без використання спогадів очевидців, зафіксованих у свій час майже по свіжих слідах. Звичайно, факти, наведені у спогадах, інколи важко перевірити. Однак від цього вони не втрачають свій інформаційний потенціал. У 2002 р. В. Кучер і Ю. Шаповал підготували і видали з широким коментарем спогади українського публіциста і громадського діяча Ф. Пігідо-Правобережного (1888-1962) про події в Україні у роки війни32. Завдяки цьому виданню вітчизняні історики ознайомилися з матеріалом, який розвінчує прорадянські стереотипи щодо подій у роки минулої війни.

Цінну інформацію містять недруковані спогади вояка УПА Д. Лавренюка33, які висвітлюють життя населення Західної України у міжвоєнний час та в роки Другої світової війни. Спогади колишнього “остарбайтера” М. Татаренка34 розкривають психологічний стан населення окупованої гітлерівцями України.

Важливе значення для дослідження проблем Другої  світової війни мають друковані і недруковані архівні щоденники, що носять відбиток психологічних переживань їх авторів і донесли психологічну атмосферу, в якій вони перебували, боролися або сподівалися вижити.

Щоденник оунівця-бандерівця О. Повшука35 висвітлює всю політичну, соціальну, духовну напругу західноукраїнського регіону з часу возз’єднання Західної України з УРСР, протягом гітлерівської окупації і в перші місяці визволення цієї території Червоною армією, трагізм епохи  в цілому та її людей зокрема.

Щоденник вчительки Л. Нартової, яка пережила гітлерівський окупаційний період у Києві36, відображає як психічний стан його автора, так і населення Києва, які пережили матеріальні труднощі, морально-психологічний стрес, викликаний терором, голодом, страхом у період окупації. Нотатки А. Боженка37, який висвітлював окупаційне життя у Києві з вересня 1941 р. до 6 листопада 1943 р., у деякій мірі також пояснюють причини виникнення економічного та побутового колабораціонізму.

Багато цінного для дослідження проблеми колабораціонізму дають записи щоденника комісара партизанського з’єднання С. Руднєва38, що допомагають розібратися у складній ситуації, мотивах колаборації серед певної частини населення західноукраїнського регіону в роки гітлерівської окупації.

Корисна інформація для дослідження проблеми колабораціонізму міститься у недрукованих щоденниках та листах військовослужбовців вермахту та чиновників окупаційної адміністрації, які дають можливість констатувати, що колабораціонізм і пособництво окупантам з боку місцевого населення мали місце39. Особливо це стосується військової зони окупації, де гітлерівська адміністрація активно заохочувала населення до співпраці. Добровільне і вимушене пособництво використовувалося гітлерівцями в інтересах вермахту.

Головну джерельну базу дослідження проблеми колабораціонізму на території рейхскомісаріату “Україна” і зони військової адміністрації складає широке коло діловодної документації окупаційного і радянського періодів, які зберігаються у фондах Державного архіву Служби безпеки України, Центрального державного архіву громадських об’єднань України, Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України; Державних архівів Волинської, Дніпропетровської, Запорізької, Рівненської, Тернопільської, Херсонської, Хмельницької областей. Інформацію, яка міститься в архівних фондах України, необхідно сприймати критично, враховуючи ідеологічну зашореність та суб’єктивізм і радянських спецорганів, розвідників, зв’язкових підпільних органів і донесення, звіти, розпорядження та інші документи німецької окупаційної влади і гітлерівських військовослужбовців. Значна частина архівних документів, яка використана автором під час дослідження проблеми колабораціонізму, вперше введена в науковий обіг. Автором вивчені 59 архівних фондів та 637 справ, в яких зберігається понад 3000 документів, більша частина з яких вперше побачила світ. Вони різні за походженням, інформативним наповненням, ступенем вірогідності. Так, документи фондів слідчого управління служби безпеки у Рівненській, Волинській, Дніпропетровській областях, друкованих видань ДА СБУ розкривають злочинну діяльність колаборантів на території рейхскомісаріату “Україна” і військової зони, пособництво окупантам з боку різних прошарків місцевого населення: священиків, селян, робітників, інтелігенції і т. ін. Протоколи допитів осіб, які скоїли злочини, показання свідків, оперативний матеріал, численні документи слідства кримінальних справ ДА СБУ дають підстави констатувати, що колабораціонізм і пособництво серед певної частини населення України – незаперечний факт.

Документи фондів ЦДАГОУ - ЦК КПУ, ЦК ЛКСМУ, Колекція документів з історії КПУ, Українського штабу партизанського руху, Головного штабу партизанського руху Чехословаччини, Комісії з історії Великої Вітчизняної війни при Академії наук УРСР та інші - відображають настрої населення України напередодні, під час гітлерівської окупації та по закінченні війни й представлені щоденниками очевидців, донесеннями радянських агентів, інформаціями та звітами партизанів і підпільників. Політична, економічна ситуація на окупованій території широко представлена у донесеннях зв’зкових ЦК КПУ, окупаційних органів влади, щоденниках та листах гітлерівських вояків. Злочинна діяльність зрадників – агентів гестапо, поліцаїв, пособників окупантів - висвітлена у звітах радянських агентів та зв’язкових ЦК КП(б)У, протоколах допитів заарештованих колаборантів, донесеннях СМЕРШу, копіях документів, складених співробітниками гітлерівських каральних органів, захоплених партизанами.

Документи фонду КМФ-8 (серія роликів-мікрофотодокументів Т-454, серія Т-501) ЦДАВОУ представлена документами гітлерівських окупаційних адміністративних установ, армійських груп і їх тилових охоронних та поліційно-жандармських підрозділів, які діяли на окупованих східних територіях протягом 1941-1944 рр., дають можливість проаналізувати ставлення вермахту до місцевого населення на території рейхскомісаріату “Україна” і військової зони, реальне становище українського населення на місцях, формування “добровільних” батальйонів з нацменшин та їх розташування в Україні, підготовку до експлуатації промислових об’єктів.

Слід зауважити, що значна частина матеріалів німецького походження за 1941-1944 рр., серед яких і документи про гітлерівську окупаційну політику у сферах економіки, освіти, культури на території рейхскомісаріату “Україна” і військової зони, що стали трофеями американського командування, надрукована Інститутом історії Партії при ЦК КП України ще в 1986 р. у збірнику документів “Історія застерігає: Трофейні документи про злочини німецько-фашистських загарбників та їх пособників на тимчасово окупованій території України в роки Великої Вітчизняної війни” і широко використовується дослідниками.

У документах, що зберігаються у фондах державних обласних архівів України, розкривається діяльність німецьких та українських бургомістрів, окружних комісаріатів, гебітскомісаріатів, оберфельдкомендатур, українських допоміжних обласних, міських, районних, сільських управ, окружних судів, мирових районних суддів, місцевих інституцій самодопомоги (обласних, окружних, міських, сільських), Українського центрального комітету самодопомоги (м. Ровно), окружних друкарень, української міської поліції, міських карткових бюро, державних господарств. Ця частина джерельної бази дозволила простежити процес і умови формування таких категорій як колаборанти і пособники окупантів, проаналізувати чисельність, вік, соціальний статус, мотиви співпраці поліцаїв, які на добровільних засадах у перші місяці гітлерівської окупації записалася до поліційних формувань й брали участь у каральних акціях проти мирного населення, радянських активістів і партизанів. Велика кількість різних документів - заяви громадян на роботу, матеріальну допомогу, прохання сприяти у справі лікування, будівництві та інші - підтверджують думку, що більша частина населення змушена була працювати на підприємствах, в сільському господарстві заради виживання.

Виявлений і опрацьований здобувачем джерельний масив – неоднорідний за змістом, правдоподібністю викладених подій, повнотою відображення історичних явищ. Однак комплексне вивчення різнорідних документів, застосування компаративних підходів та інших методик дозволило створити “критичну масу” емпіричного матеріалу для розв’язання сформульованих завдань і вийти на аргументовані узагальнення і висновки.

Методологічну основу дисертації становлять принципи конкретно-історичного і політологічного аналізу, базованих на об’єктивному, системному та всебічному підході, за допомогою яких автор дослідила та узагальнила феномен колабораціонізму на території рейхскомісаріату “Україна” і військової зони в роки Другої світової війни. Під час дослідження цього явища, автор враховувала теоретичні напрацювання вітчизняних і зарубіжних учених Р. Арона, Б. Блока, Ю. Вільчинського, Б. Губмана, П. Доброва, І. Ковальченка, М. Коваля, М. Семиряги, В. Смолія, Н. Козлової, В. Кравченка, С. Кульчицького, О. Лисенка, З. Лихолобової, Ю. Павленка, П. Панченка, Г. Пономаренка, О. Потильчака, О. Реєнта, В. Стецкевича, В. Якуніна та інших, які дозволили осмислити і сформулювати принципові положення дисертаційного проекту. Основоположні діалектичні закони як універсальні закони розвитку, зміни природи і суспільства стали базовими у відборі методів дослідження історичних джерел. У відповідності з основними законами традиційної логіки відбувався аналіз та синтез архівних документів. Дослідження етнонаціонального, кількісного, соціального, вікового, освітнього складу колаборантських формувань у складі вермахту, а також вивчення діяльності колаборантів в економічній, соціокультурній сферах відбувалося за допомогою логічних, соціометричних, статистичних, психологічних прийомів.

Новий загальнометодологічний підхід – синергетика, використана автором для пояснення соціальних процесів, які відбувалися в українському суспільстві у 20-40-ві роки ХХ ст. Це дозволило констатувати, що українське суспільство напередодні Другої світової війни переживало час нестабільності  та кризи  і “точка біфуркації” припала саме на роки війни, коли відбувся пік розколу суспільства, а певна частина населення обрала для себе шлях колаборації. Ознайомлення зі здобутками світової історіографії дозволило відсепарувати відповідний термінологічний апарат, здійснити типологізацію форм колаборації, сформулювати теоретичні положення і висновки дисертації.

До історичних методів дослідження проблеми колабораціонізму, які використовувалися у праці, належать історико-антропологічний, ситуаційний, ретроспективний, типологічний, порівняльний, метод термінологізації. Ці методи допомогли дослідити колабораціонізм як явище-феномен у контексті відповідної історичної ситуації – війни і окупації; встановити, в якій мірі сучасники адекватно або, навпаки, сприймали історичну реальність і враховували її при визначенні цілей і завдань своєї діяльності, наскільки ця діяльність відповідала об’єктивним перспективам історичного розвитку; розкрити зміст, значення минулих історичних подій у їх розвитку на тлі суперечностей і нестабільності суспільства з урахуванням суспільно-психологічної кризи особистості.

Для з’ясування долі колаборантів здобувач користувалася методами біографістики. Це дозволило виокремити зі слідчих справ найбільш важливу інформацію й включити її до тексту дисертації.

 Комп’ютерні технології сприяли використанню нових методичних прийомів дослідження джерел: оперативній систематизації усіх друкованих документів і матеріалів.

Метод контекстної інтерпретації нормативно-правових актів застосовувався з метою вивчення юридичного підгрунтя кваліфікації злочинів, здійснених колаборантами в роки Другої світової війни, їх судового та позасудового переслідування після визволення українських земель від гітлерівської окупації та у повоєнний час.

У другому розділі - “Соціально-політичні і економічні причини виникнення колабораціонізму на території рейхскомісаріату “Україна” та військової зони” - з’ясовуються суспільно-психологічні передумови колабораціонізму, вплив соціально-економічної і політичної ситуації в Радянській Україні напередодні Другої світовой війни на формування умов для виникнення колабораціонізму, аналізується окупаційна політика нацистів в Україні і залучення до співпраці місцевого населення.

Простежуючи складний процес соціалізації особистості в умовах радянської дійсності, суспільно-психологічні явища, які впливають на розвиток індивіда і, за певних умов, можуть спрямувати його розвиток у негативному і навіть патологічному напрямах, автор дійшла висновку, що колабораціонізм як складний, багатовимірний соціально-політичний та морально-психологічний феномен, відтворює реальність, що має місце у суспільстві під час кризи (війни, окупації і т. п.), визначає та регулює поведінку як окремих індивідів, так і певної частини населення, що вже знаходилося у стані конформності. Колабораціонізм виникає, провокується, заохочується, активізується і поширюється внаслідок дії навмисно створюваних окупантами універсальних механізмів суспільно-психологічних явищ – навіювання, залякування, переконання, наслідування тощо. В екзистенційні періоди розвитку суспільства і психосоціальних криз людини відбувається процес гострої боротьби між позитивною та негативною ідентичностями, що, за певних умов, може спричинити аномальну лінію розвитку особистості і навіть призвести до злочинної співпраці з ворогом. Колабораціонізм формується та провокується в кризові періоди суспільства асоціальними проявами особистості та десоціалізацією людини, а також схильністю особистостей до конформізму.

У передвоєнний час морально-політичний стан радянського суспільства зазнав сильної деформації, що проявилося у примусовій уніфікації усіх форм суспільного життя, створенні обстановки тотальної підозрілості й страху. Ознакою життя широких верств населення України напередодні війни стали моральне й інтелектуальне пригнічення, відсутність демократичних свобод, комунізація й уніфікація усіх сфер житєдіяльності, важке матеріальне становище трудящих, терор, боротьба з “контрреволюцією” і “ворогами народу”. Тільки в Західній Україні протягом 1939-1941 рр. системою було репресовано 1 млн. 70 тис. осіб. Репресивна політика більшовицького уряду щодо свого народу спровокувала у майбутньому співпрацю багатьох людей з гітлерівцями. Більшість громадян пристосовувалася і до більшовицької, і до нацистської системи шляхом відмови від певних моральних цінностей заради безпеки і своїх фізіологічних потреб.

Політичні й соціально-економічні експерименти більшовиків у міжвоєнний час налаштували значну частину громадян УРСР проти сталінського режиму і створили підгрунтя для їх співпраці з гітлерівцями. Окупаційна політика на території України характеризувалася жорстоким колоніальним управлінням. Певне підгрунтя для поширення пронімецьких настроїв серед українського населення закладалась у планах окремих лідерів Третього рейху щодо України, в яких йшлося про можливість утворення Української держави, наділення селян землею, розвиток підприємницької ініціативи, що не могло не вплинути на настрої окремих категорій українського населення, підживлюючи їх очікування і сподівання. Правове поле, яким окреслювалися всі сфери життєдіяльності місцевого населення, з одного боку, спрямовувалися на те, аби не залишити жодних сумнівів у тому, хто є справжнім господарем становища й виключити будь-яку можливість спротиву, а з іншого – створювало, здебільшого, декларативне непевне підгрунтя для співпраці, яке, за обіцянками німецької влади, мало принести стабілізацію, а згодом і покращення матеріального становища.

В диссертації доведено, що окупаційний режим в Україні сприяв виникненню серед населення різних форм колаборації: від співучасті у каральних акціях проти власного народу, до військового, економічного, адміністративного та ін. Створюючи умови, коли життя практично неможливе без співпраці з окупаційними органами, гітлерівці, тим самим, сприяли виникненню колабораціоністських настроїв, пособництва німецькій адміністрації і активно використовували це в інтересах рейху і вермахту. Встановлений загарбниками окупаційний “новий” порядок, залишав у якості альтернативи опору їх заходам лояльність, слухняність та співпрацю. Саме така модель поведінки стала провідною в стратегії виживання основної маси населення.

У третьому розділі - “Колабораціонізм і національне питання” - розглянуто проблему колабораціонізму в українському самостійницькому русі, встановлено причини виникнення цього явища серед національних меншин на території України в роки Другої світової війни.

Гітлерівські окупанти, розпочинаючи війну на Сході, не передбачали співпрацю з “туземним” населенням на політичному рівні. Бажання лідерів українського самостійницького руху на початку війни співпрацювати з гітлерівцями виявилося лише тактичною лінією, яка використовувалася тільки тоді, коли співпадали цілі ворогуючих сторін у боротьбі проти більшовизму. Після того, як Берлін продемонстрував несприйняття ідеї української державності, ОУН-Б перейшла до стратегії боротьби з “обома імперіалізмами – більшовицьким і нацистським”.

Українські громадсько-політичні інституції, які виникли на початку війни з ініціативи українських націоналістів  з метою пертворення їх на повноцінні органи влади, так і не отримали повновладних функцій, вирішуючи лише соцільно-економічні і культурні питання.

Розбрат між двома течіями ОУН зокрема і в самостійницькому таборі в цілому використовували гітлерівці, які небезпідставно побоювалися оунівців. Радянська історіографія, а також сучасні “ліві” публіцисти не помічали і не помічають того, що деякі німецькі урядовці заявляли: український націоналізм для Німеччини був більш небезпечним ворогом ніж комунізм. Певні кола політиків та істориків ніяк не хочуть визнати, що УПА, ОУН-Б, частина мельниківців боролися хоча й з неоднаковою інтенсивністю і в різний час проти трьох сил: гітлерівців, радянських партизанів, збройних польських формувань. Це підтверджується й правовими актами Міжнародного трибуналу в Нюрнберзі, якими було відкинуто всі спроби кваліфікувати ОУН та її самостійницькі збройні формування як злочинні.

 В дисертації підкреслено, що фатальною помилкою українського самостійницького руху був виступ ОУН і УПА проти антигітлерівської коаліції. Лідери ОУН і УПА не враховували того, що гітлерівська Німеччина та її сателіти були ворогами людства. Ситуативна співпраця з гітлерівцями дискредитувала і діяльність провідників українського національно-визвольного руху, і наклала відбиток на всю подальшу діяльність учасників боротьби за суверенну національну державу, його пізніші оцінки.

Звинувачення українського національно-визвольного руху в “суцільному колабораціонізмі” з гітлерівцями необгрунтоване й несправедливе, тому що українці не одержали  від гітлерівців офіційного документу про відновлення української держави; не було підписано ніякого договору про передачу Німеччині майна і території України; ОУН протестувала проти передачі українських земель під управління Генерального Губернаторства, Румунії.

Документи ОУН-Б засвідчують, що після 30 червня 1941 р. вони рішуче виступали проти гітлерівців й засуджували колабораціонізм. В боротьбі проти гітлерівських окупантів, за приналежність до ОУН-Б,  сприяння УПА в її антигітлерівській боротьбі,  належність до антинімецької течії ОУН-М загинули тисячі українських патріотів. ОУН-Б засуджувала всяку співпрацю й допомогу гітлерівцям, що компроментувало українську національно-визвольну боротьбу. Зрадників українського народу, а також вояків УПА, які без дозволу Проводу ОУН вступали у переговори з гітлерівцями, карали смертю. Жорстокі заходи  Служби безпеки ОУН-Б, УПА у боротьбі з ворогами української державності, пособниками окупантів, радянськими активістами, дезертирами з УПА і та іншими якраз і спрямовувалися проти колабораціонізму.

Водночас не слід замовчувати контакти ОУН, УПА під час переходу лінії фронту у 1944 р., коли в обмін на нейтралітет і розвіддані німецьке командування передавало повстанцям зброю.

Колабораціонізм в роки Другої світової війни набував на окупованій нацистами території України певних національних відтінків. З причин невирішеності національного питання в СРСР у міжвоєнний період, воно актуалізувалося під час встановлення гітлерівського “нового” порядку на Сході і провокувалося окупантами з метою використання протиріч між різними народами й національностями в інтересах Третього рейху. Німецька окупаційна влада, армійське командування, використовуючи прагнення народів СРСР до створення власних держав, спекулювали на цьому бажанні. Причинами виникнення колабораціонізму на національному грунті серед певної частини корінного населення, нацменшин України стали образи на радянську владу за необгрунтовані переслідування та репресії, ігнорування національної самобутності,  примусову русифікацію.

Характерною особливістю колабораціонізму на території рейхскомісаріату “Україна” і військової зони було те, що участь в діяльності органів управління всіх рівнів брали разом з колаборантами й представники від різних політичних сил і напрямів: від “мельниківців” , “бандерівців” і “бульбівців” до польських, кримськотатарських націоналістів, радянських патріотів, осіб, які були зв’язані з радянськими спецорганами. В роботі цих управлінських структур були задіяні, переважно, ті, хто свідомо пішов на співпрацю з “новою” владою. Були й такі, хто, з різних причин, стали колаборантами. У кримськотатарських комітетах Криму так само брали участь і колаборанти, і кримськотатарські націоналісти, які використовували можливості, легально дозволених гітлерівцями органів місцевої управи для боротьби за національну державу. Іноді, взагалі, важко відокремити діяльність колаборантів від зусиль національно-патріотичних сил, які знаходилися поруч з ними.

У четвертому розділі - “Основні форми співпраці з окупантами на території РКУ та військової зони”- висвітлюється діяльність допоміжних управ та комітетів самодопомоги, військовий колабораціонізм, співпраця з окупантами у сфері економіки, стосунки української інтелігенції і окупантів.

Загальна структура створених гітлерівцями за допомогою колаборантів допоміжних українських органів управління була майже однаковою у всіх генеральних округах рейхскомісаріату і зони управління військової адміністрації. Кожна її обласна, міська, районна ланка мали управління: загальне, шкільне, охорони здоров’я, культурно-освітніх, громадських, суспільних установ, будівельно-житлове, господарче, фінансово-податкове, з обслуговування евакуйованих тощо. Завдяки органам місцевого управління багато громадян, які проявили хоча б зовнішню лояльність до окупантів, отримали можливість працювати, а разом з цим і надію на виживання. Протягом окупаційного періоду управи допомагали найменш соціально захищеній частині населення: інвалідам, сиротам, старим, хворим, дітям. Разом з тим, ці органи були створені гітлерівцями і знаходилися під постійним контролем гебітскомісаріатів і СД. Українські допоміжні інституції мали соціально-культурну спрямованість і не претендували на політичну владу. Статус цих інституцій був другорядним і співпраця з німецькою владою вимагала від колаборантів і пособників покірності та послужливості, підтвердження лояльного ставлення до рейху і вермахту. Виконуючи накази і розпорядження гітлерівців, колаборанти тим самим допомагали здійснювати окупаційну політику. З іншого боку, зусилля свідомої частини управлінців у соціальній сфері допомогли вижити більшій частині населення в умовах гітлерівського режиму. Отже, діяльність українських органів місцевого управління мала дихотомічний характер і її не можна оцінювати однозначно. ЇЇ можна кваліфікувати як адміністративний колабораціонізм, але одночасно - це була одна з важливих складових стратегії виживання місцевого соціуму в екстремальних умовах війни.

З тексту дисертації видно, що проблема військової колаборації в Україні у роки війни у порівнянні з державами Західної Європи мала свої особливості. По-перше, вони пов’язані з тим, що напередодні війни Україна в якості самостійної держави не існувала. По-друге, саме за незалежну державу, як стратегічну мету, боролися різними шляхами військові формування, створені ОУН та іншими політичними силами. Необхідно також розрізняти діяльність українських підрозділів, які воювали на боці Німеччини, але не брали участі у каральних акціях проти мирного населення, від тих формувань, які заплямували себе як такі, що жорстоко розправлялися з населенням, партизанами, військовополоненими. По-третє, треба враховувати специфічну мотивацію переходу частини радянських військовополонених, цивільного населення на службу до гітлерівців. Неправомірно однаково відносити до колаборантів тих, хто виборював право українців на існування власної держави й тих, кому байдужою була доля України і хто вірою й правдою служив окупантам заради меркантильних інтересів і поділяє їх відповідальність за злочини проти людства.

Остаточних даних про загальну кількість радянських громадян, які служили в гітлерівських військах, допоміжних службах та  інших структурах  не існує. За оцінками вітчизняних і зарубіжних істориків, йдеться про 1,5 – 2 млн. осіб. З понад 17 млн. 893 тис. осіб, які служили у вермахті, вихідці з СРСР становили майже 6%, з них 1,4% - українці, 2% - росіяни. Загальна відома кількість звільнених гітлерівцями радянських військовополонених становить 1 млн. 142 тис. осіб, з них не менше 823 тис. увійшли до складу добровольчих колаборантських частин. За підрахунками автора, загальна чисельність військових колаборантів з України становить близько 206 тис. осіб, тобто не менше 22,8 % від загальної чисельності формувань з народів СРСР, або 0,1 % від загальної кількості іноземних громадян, що воювали у вермахті, військах СС та інших підрозділах. Особливістю української військової колаборації є деморалізація, деполітизація, дезорієнтація, ідейна розгубленість, соціальна  аморфність та невизначеність тієї частини українського населення, яка погодилася на співпрацю з окупантами. Тоталітарна система морально скалічила кілька поколінь людей, які не могли розібратися, хто більший ворог – нацизм чи більшовизм і породила велику кількість жорстоких, схильних до конформізму егоїстичних осіб, які швидко пристосовувалися й прислуговувалися тому, хто при владі. Разом з тим, до умовно “добровольчих” бойових частин залучалися не тільки зрадники, а й примусово мобілізовані цивільні громадяни й військовополонені. До проблеми українського військового колабораціонізму важливо підходити індивідуально, щоб не помилитися й правильно встановити, чия діяльність була злочинною, а чия – ні. Адже не кожний колаборант є військовим злочинцем. За нормами міжнародного права, військовими злочинцями вважаються ті особи, які брали участь у злочинах проти людства. У повоєнні роки склалась практика, за якою правоохоронні органи в СРСР протягом тривалого часу не відділяли військових злочинців від інших колаборантів.

Жахи фронту і полону, боротьба за збереження свого життя створили додатковий каталізатор для співпраці частини радянських військовополонених з ворогом. Разом з тим, численні факти дезертирства стали проявами своєрідного протесту проти тоталітарного режиму, пануючого в СРСР. Деяка частина українських військових колаборантів вбачала в цьому реальну можливість здобути незалежність національної держави. Велика кількість радянських військовополонених потрапила до полону з інших причин: перебуваючи в оточенні пораненими, фізично виснаженими, не маючи боєприпасів і зв’язку з командуванням, майже всі вони пережили важкий психологічний удар, який відкинув їх до беззахисної маси військовополонених. Уникнути смерті в полоні  можна було практично лише одним шляхом – вступивши до складу ворожих формувань. Тому, для цієї категорії колаборантів  означення “добровольці” не є точним.

Злочинна діяльність свідомих добровільних колаборантів завдала значних моральних і матеріальних збитків цивільному населенню, Червоній армії, самостійницькому і радянському партизанському рухові у боротьбі проти окупантів.

Політика пограбування українських земель розраховувала на допомогу місцевих колаборантів та пособників. Органи управління на місцях сприяли функціонуванню грабіжницьких заготівельних “організацій”, “товариств”, “фірм”, які проводили облік, вилучення, переробку сільськогосподарської продукції на окупованій території. Відновлення економіки України мало здійснюватися тільки в тих областях, у яких окупанти могли добути значні резерви сільськогосподарських продуктів і нафти. На вермахт повинні були працювати громадяни 1922-1925 рр. народження. “Нормальні” умови життя мали тільки обмежені категорії населення – колаборанти, пособники, спекулянти, а для більшості – це була важка боротьба за виживання.

Сьогодні, доступні для опрацювання вченими документи, не дають можливості визначити числьність колаборантів в економіці рейхскомісаріату “Україна” і військовій зоні, але можна з упевненістю стверджувати про поширений характер економічного колабораціонізму як явища. Його прояви на цій території мали свої особливості. Найбільшого поширення набула вимушена співпраця з гітлерівцями заради фізичного виживання в умовах окупації. Певна частина населення добровільно співпрацювала в економічній сфері з інших причин: національно свідома частина – переслідувала мету створити умови для відновлення української держави, дехто намагався зірвати реалізацію економічних планів Німеччини шляхом саботажу і диверсій. Гітлерівська політика “батога і пряника” ще більше поглибила розкол українського суспільства. Більша частина селян повірила в обіцяну гітлерівцями земельну реформу і тому пішла на співпрацю з “новою” владою. Робітники, технічна інтелігенція, службовці у містах повинні були коритися окупантам і під загрозою терору й голодної смерті також працювали на німців. Серед тих, хто співдіяв з окупаційним режимом, виокремлювалась і незначна частка тих, хто йшов на це з ідеологічних причин, поділяючи головні засади політики нацистів.

Більша частина інтелігенції РКУ та військової зони, як і представників інших станів українського суспільства, в тих чи інших формах співпрацювала з окупантами. Однією з головних причин виникнення колаборації серед інтелігенції стала гітлерівська політика знищення людей творчої та розумової праці як носіїв самосвідомості нації. Інтелігенція опинилася перед альтернативою: співпраця з “новою” владою або смерть від репресій, голоду та хвороб. Вирішальну роль у виборі такої моделі поведінки відіграли аполітичні настрої, які були спровоковані радянським режимом ще до початку війни.  Результатом цього стало пристосуванство до окупаційного режиму. Частина інтелігенції, яка свідомо уникла евакуації, добровільно обрала шлях співпраці з німецькою владою.

Національно зорієнтована частина духовенства з початку окупації помилково сподівалася на допомогу німців у об’єднанні православної церкви України і створенні національної держави. За таких умов священослужителі не могли уникнути співпраці з окупантами.  Гітлерівці також розраховували на допомогу духовенства та віруючих як свою потенційну соціальну опору. Лояльність окупантів до церков дала позитивні дивіденди: більша частина ієрархії, релігійного активу проявила толерантність та керованість і стала співпрацювати з владою. Загравання та лавірування з духовенством поєднувалося з суворою регламентацією та пильним контролем гестапо.

Національно свідома інтелігенція не співпрацювати з гітлерівцями не могла з тактичних міркувань. Так чи інакше, члени різних українських культурно-освітніх, жіночих, допоміжних організацій, комітетів та спілок втягувалися в політичні, соціальні та економічні акції. Дозволивши місцевій владі відкривати учбові, виховні та культурні заклади різних рівнів, нацисти тримали їх діяльність під контролем гестапо та місцевої поліції. Внаслідок кампаній по перевірці інтелігенції на політичну “благонадійність”, свідомо співпрацювати з окупантами погодилася тільки лояльно налаштована до німців, керована частина інтелігенції, яка обрала шлях колаборації.

У п’ятому розділі - “Ставлення радянської влади до колаборантів” - простежуються настрої українського населення після гітлерівської окупації, аналізується правове підгрунтя кваліфікації злочинів, здійснених колаборантами в роки війни, розглядаються форми судового та позасудового   переслідування колаборантів у роки війни та повоєнний час.

Стан дезорієнтованості, збентеження населення України напередодні і під час гітлерівського окупаційного режиму, здебільшого, негативно вплинув на його поведінку та політичні настрої. Пронімецькі настрої та ілюзії залишалися серед певної частини громадян й після визволення України від окупантів. Держава намагалася викорінити антирадянські настрої, інакомислення, злочинність та аморальність репресивними методами: переслідуванням за інакомислення, залякуванням, судовим покаранням, обмеженням прав, депортаціями і т. ін. Розпочалося переслідування радянськими спецорганами тих, хто співпрацював з гітлерівцями, уникав евакуації разом з підприємствами та установами на схід, мобілізації до Червоної армії, критикував радянську владу. “Чистки” зазнали репатріанти, “остарбайтери”, частина біженців, колишні військовополонені. Тисячі українців пройшли через трудові батальйони, масові переселення як “ненадійні” або “антирадянські елементи”. Лібералізації суспільного життя, на яке сподівалося населення України, не відбулося. Більшовицький режим не визнавав того, що морально-психологічна криза, яку переживала населення республіки в роки окупації, а також колабораціонізм – це результат не лише злочинів гітлерівського режиму, а й сталінського.

У Кримінальному  кодексі СРСР до початку і в роки війни не існувало поняття “колабораціонізм”, а злочини, здійснені колаборантами класифікувалися як “зрада Батьківщині”. УРСР під час війни, як і в повоєнний час, не мала свого кримінального законодавства, відмінного від загальносоюзного. У роки Другої світової війни, повоєнний час мали місце  масові порушення законності, застосування несправедливих репресивних заходів щодо громадян, а також їх родин, яких було необгрунтовано засуджено за співпрацю з ворогом. Слід також визнати, що війна дійсно була тією обставиною, яка змушувала військові трибунали підвищити рівень репресивних заходів щодо злочинів, які визнавалися радянським кримінальним законодавством як “контрреволюційні”. Разом з тим, звинувачувальний ухил у діяльності радянських репресивних інституцій – це незаперечний факт.  Помилки та недоліки правової системи радянського зразка дорого обійшлися населенню України.

Як підкреслено в дисертації, однією з особливостей репресивної діяльності органів НКВС в роки війни, особливо на її початку, було знищення ймовірних і потенційних супротивників та ворогів радянської влади. Звітні дані за 1941 р. не дозволяють виділити кількісні показники вироків та рішень щодо репресованих з початку війни, але дають можливість констатувати, що у 1941 р. було засуджено (без  даних по Західній Україні та центрального апарату НКДБ за другу половину 1941 р.) 9848 осіб, з них 923 – до вищої міри покарання, 287 – звільнено. Після визволення України почалися репресивні заходи проти “зрадників Батьківщини”, “пособників окупантам” та ін. Архівні дані СБУ дозволяють констатувати, що протягом 1943-1945 рр. за обвинуваченням “зрадництво та пособництво окупантам” в Україні було заарештовано 45027 осіб, що становило 53,5 % від загальної кількості громадян, заарештованих за ці роки. За обвинуваченням у “зрадництві та пособництві окупантам” з 1943 до 1957 рр. включно було заарештовано та покарано близько 80588 осіб, що становило майже 39,9 % від загальної кількості репресованих за цей період.

Проаналізовані законодавчі документи та судова практика дають можливість стверджувати, що в роки війни та повоєнний час радянська влада по-різному ставилася до колаборантів та пособників. За цей злочин каралися не тільки агенти німецьких спецслужб, колишні поліцаї, вояки різних українських та інших формувань, але і їх родичі. Радянский уряд порушував принцип презумпції невинності як одну з основоположних демократичних правових засад судочинства. Гарантії законності ігнорувалися у процесі розгляду кримінальних справ на осіб, яких було заарештовано як “зрадників Батьківщини”, “пособників окупантів” і т. п. Юридично необгрунтовано полон розглядався радянським урядом як кримінальний злочин. Репресіям піддавалися не тільки колишні радянські військовополонені, а також їх родини. Протягом війни Верховний Суд СРСР, Президія Верховної Ради СРСР корегували права репресивних органів і, у першу чергу, військових трибуналів, робили перекваліфікацію злочинів. Перегляд прав судових інституцій та перекваліфікація злочинів пояснювалися наданням політичного забарвлення випадкам “зрадництва та пособництва”, а також  дезертирства червоноармійців. Права військових трибуналів стосовно винесення вироку до “зрадників Батьківщини” були значно розширені наприкінці війни. Вони дістали право самі вирішувати питання про кваліфікацію та перекваліфікацію злочинів за судовими справами цієї категорії репресованих. Нерідко суди виходили за межі висунутих обвинувачень, не вказували ознаки, які кваліфікували б злочин як “зрада Батьківщини”, “пособництво” чи ін.  Грубі порушення норм міжнародного права були засуджені і частково виправлені тільки після смерті Й. Сталіна. Наприкінці 80-на початку 90-х рр. ХХ століття незаконними і злочинними визнані репресивні акти проти народів, яких було піддано примусовому переселенню за “суцільний колабораціонізм”. Але як і раніше, на осіб, які проводили “активну каральну діяльність” в роки війни, не поширювалися постанови та укази Політбюро ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Закон України від 17 квітня 1991 р. про реабілітацію.

 Відсутність даних про кількість знищених колаборантів у роки гітлерівської окупації України, відомостей про ліквідацію пособників та зрадників самими гітлерівцями, даних про знищення зрадників СМЕРШем не дозволяють встановити точну кількість колаборантів в роки війни.

У “Висновках” узагальнюються результати пошукової й теоретико-аналітичної роботи, проведеної автором у рамках дисертаційного дослідження. На підставі опрацьованих документів та літератури дисертантка дійшла ряду основоположних висновків, які дозволили скласти цілісне уявлення про причини виникнення, форми і типи колабораціонізму на території рейхскомісаріату “Україна” та військової зони:

-         Колабораціонізм як явище став можливим  внаслідок адаптації населення до екстремальних, екзистенційних умов війни та окупації. Складна діалектика політичних і соціально-економічних процесів, які відбувалися на території етнічних українських земель у складі кількох держав напередодні і в роки війни, каталізували колабораціонізм серед населення України.

-          Концепція автора по даній проблемі складається з наступних положень: а) за дефініцією: колабораціонізм – це складне багатовимірне суспільно-психологічне та  етичне явище, що виникає у результаті взаємодії суб’єктів комунікативного процесу (окремих індивідів, певної частини населення з окупантами), тобто співпраці з ворогом в умовах окупаційного (гітлерівського) режиму; колабораціонізм – це добровільна чи вимушена співпраця з ворогом у будь-яких сферах життя: політичній, військовій, економічній, побутовій, культурній та інших, що носила ознаки злочину; пособництво окупантам – це добровільне чи вимушене сприяння ворогові (його військовій або цивільній адміністрації) у здійсненні військових, політичних, економічних культурних заходів, спрямованих на укріплення окупаційного режиму; трудову діяльність робітників, селян, службовців, адміністративних та інших установ, лікарів, учителів, агрономів та інших фахівців, чия діяльність під час окупації гітлерівцями території України була спрямована на виживання, за відсутності в ній ознак злочинів, слід вважати такою, що не підлягає переслідуванню;

-          б) за типологією: колабораціонізм проявився у широкому діапазоні – від побутового і адміністративного рівнів до військових, економічних, культурних, індивідуально-політичних форм;  політичний колабораціонізм – це співпраця з ворогом на ідейних засадах; адміністративний колабораціонізм є формою співпраці з ворогом лояльних осіб з  населення в органах місцевого  управління, діяльність яких контролювалась  і скеровувалась окупантами; військовий колабораціонізм – це добровільна чи вимушена служба у військових формуваннях гітлерівців і їх сателітів; економічний колабораціонізм  означає співпрацю у будь-яких галузях економіки на користь ворога; культурний колабораціонізм передбачає співпрацю з окупантами у духовній сфері, яка сприяла поширенню серед населення вірнопідданських почуттів, пропагувала зверхність арійської раси, задовольняла інтереси окупаційної влади і сприяла високому психологічному настрою окупантів; побутовий колабораціонізм  пов’язаний зі встановленням доброзичливих стосунків між окупантами і місцевим населенням, котрі не наповнені злочинним змістом;

-          в) колабораціонізм як явище, відтворює суспільно-психологічну та етичну реальність у суспільстві під час воєного стану, спонукає та регулює поведінку як окремих індивідів, так і населення в цілому, яке вже знаходилося у стані конформності та сприяє організації різних форм співпраці та стосунків з окупантами.

        - Помилкова тактична і стратегічна політика керівництва ОУН напередодні і на початковому етапі війни Німеччини проти СРСР наклала відбиток на всю подальшу діяльність учасників українського самостійницького руху, загальні оцінки, значення боротьби за незалежну державу.

         - Ситуативна, тимчасова співпраця з гітлерівцями з тактичних міркуваньна тривалий час дискредитувала боротьбу УПА і ОУН за УССД. Угодовська позиція однієї з гілок ОУН-М, УЦК, гетьманців, колаборантів, діяльність яких, у різній мірі, була пов’язана з окупаційним режимом, несправедливо та необгрунтовано екстраполювалася на ОУН і УПА в цілому.

         - Жорстокі заходи Служби безпеки ОУН-Б у боротьбі з ворогами української державності, колаборантами та пособниками окупантів, дизертирами з УПА, радянськими активістами та іншими категоріями населення не мали нічого спільного з колабораціонізмом.

         - Різноспрямована діяльність колаборантських органів місцевого управління задовольняла окупантів. Завдяки їх допомозі гітлерівці тримали під контролем ситуацію на окупованій території. Разом з тим, діяльність колаборантів не може оцінюватися однозначно – тільки позитивно чи негативно вже тому, що всі органи місцевого управління були створені як допоміжні органи влади для впровадження “нового” гітлерівського режиму. З іншого боку, завдяки соціально-культурній діяльності колаборантів частина населення змогла вижити в умовах жорстокої  окупації.

        - Тоталітарна система морально скалічила покоління людей, їх ідейна розгубленість, політична невизначеність, соціальна аморфність – основні причини  колаборації певної частини населення України.

       - Однією з особливостей колабораціонізму на території рейхскомісаріату “Україна” і військової зони у порівнянні з Західною Європою стало формування східно-європейських військових підрозділів не на основі нацистської, а на антибільшовицькій й самостійницькій ідеологій.

       - Політична (на індивідуальному рівні), військова, адміністративна, економічна, культурна, побутова колаборація й пособництво, до яких причетна певна частина українського суспільства (робітничий клас, селянство, інтелігенція, військовослужбовці, духовенство), були викликані розстановкою політичних сил того часу і, значною мірою, стали наслідком попередньої співпраці СРСР з Німеччиною.

-         Цілком правомірне і загальноприйняте у міжнародній практиці судове переслідування військових злочинців супроводжувалося в Радянському Союзі масовим порушенням прав громадян, політизацією судочинства, застосуванням колективної відповідальності, ігноруванням принципу презумпції невинності тощо.

Практичні рекомендації. Проблема колабораціонізму в Україні в роки минулої війни досліджена автором дисертації на основі недрукованих і друкованих архівних документів, наробку вітчизняної та зарубіжної історіографії й надала можливість вийти на наступні практичні рекомендації щодо подальшого вивчення дискусійних сторінок війни фашистського блоку держав проти СРСР та його союзників:

    -  відповідь на гострі питання такі як стратегія виживання багатомільйонного населення окупованих гітлерівцями земель України, характер міжнаціональних стосунків, специфіка релігійного, соціально-економічного, культурного життя місцевого населення, діяльність військово-політичних структур та інші допоможе створити більш цілісну, об’єктивну картину подій Другої світової війни;

-         подолання усталених штампів, стереотипів, внутрішніх бар’єрів щодо добровольців з числа місцевого населення, радянських військовополонених, збройних формувань українських самостійницьких сил, які воювали на боці вермахту, сприятиме включенню проблеми у науковий дискурс історії України в добу навали;

-         популяризація висновків, зроблених у дисертації, допоможе зняти надзвичайну гостроту й заідеологізованість дискусій, які ведуться в сучасному українському суспільстві довкола проблем Другої світової війни в цілому і проблеми колабораціонізму зокрема;

-         неупереджений підхід до вивчення проблеми колабораціонізму в Україні в роки війни сприятиме проведенню регіональних семінарів, конференцій для учителів, викладачів історичних дисциплін;

-          висвітлення незручної до недавнього часу теми у підручниках з історії підготує політикум і суспільство в цілому до сприйняття дражливої теми, а також допоможе ліквідувати морально-психологічні суперечності між різними політично орієнтованими верствами українського суспільства.

Список опублікованих автором праць, котрі розкривають основні положення дисертації:

а) монографії:

1. Шайкан В.О. Колабораціонізм на території рейхскомісаріату “Україна” і військової зони в роки Другої світової війни / НАН України Інститут історії України.- Кривий Ріг: “Мінерал” АГН України, 2005.- 466 с. Рецензії: В.О. Шайкан. Колабораціонізм на території рейхскомісаріату “Україна” і військової зони в роки Другої світової війни. Кривий Ріг: Мінерал. 2005 // Критика.-2006.- Травень.- С.16;  Стецкевич В. Унікальне видання // Кур’єр Кривбасу.- 2006.- № 199.- Червень.- С.183-184.

2. Шайкан В.О., Шайкан В.О. Соціально-політичні та економічні причини виникнення колабораціонізму на теренах рейхскомісаріату “Україна” та військової зони в роки Другої світової війни.- Кривий Ріг: “Мінерал” АГН України, 2004.- 151 с. ( Особисто автору належить 82 %. - С. 4-46, 68-134, 138-151).

б) статті у  фахових наукових  виданнях: 

1. Шайкан В.О. Колабораціонізм та його зміст // Сторінки воєнної історії України: Сб. наук. ст. / НАН України Інститут історії України.- К., 2002.- Вип. 6.- С. 226-230.

2. Шайкан В.О., Шайкан В.О. До питання про колабораціонізм в Україні в роки Великої Вітчизняної війни // Історія в школі.- 2002.- № 7.- С. 29-31. (Особисто автору належить 70 %.- С. 30-31).

3. Шайкан В.О. Злочинна діяльність українських колаборантів у роки Другої світової війни // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. ст. / НАН України Інститут історії України.- К., 2003.- Вип. 7. Част. 1.- С. 263-272.

4. Шайкан В.О. Архівні щоденники як живе авторське бачення Другої світової війни // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики. Зб. наук. праць. Число 10. У двох част.- К.: НАН України Інститут історії України. Відділ спец. іст. дисциплін, 2003.- Част. 2.- С. 98-114.

5. Шайкан В.О. Український військовий колабораціонізм в роки Другої світової війни  // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. ст. / НАН України Інститут історії України.- К., 2004.- Вип. 8.- Част. 1.- С. 268-278.

6. Шайкан В.О. Актуальність проблеми колабораціонізму в Україні в роки Другої світової війни // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. статей / НАН України Інститут історії України.- К., 2005.- Вип. 9.- Част. 2.- С. 344-350.

7. Шайкан В.О. Колабораціонізм в Україні в роки Другої світової війни: характерні риси та особливості // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. ст./ НАН України Інститут історії України.- К., 2005.- Вип. 10.- Частина 2.- С. 351-364.

8. Шайкан В.О. Проблема економічного колабораціонізму на території рейхскомісаріату “Україна” та військової зони // Нові сторінки історії Донбасу: Збірник статей. Кн. 12 / Голов. ред. З. Г. Лихолобова.- Донецьк: ДонНУ, 2006.- С.5-15.

9. Шайкан В.О. Колабораціонізм в аграрній сфері на території Рейхскомісаріату “Україна” та військової зони // Український селянин. Зб. наук. праць / НАН України Інститут історії України, Черкаський Національний ун-т ім. Б. Хмельницького. Вип. 9.- 2005.- С.219-221.

10. Шайкан В. Гітлерівська мобілізація робочої сили з території рейхскомісаріату “Україна” і військової зони: питання колаборації // Історія в школі.- 2005.- № 11-12.- С. 26-30.

11. Шайкан В.О. Політичні настрої інтелігенції України радянського тилу в роки Великої Вітчизняної війни і проблеми колаборації // Вісник Запорізького юридичного інституту МВС України.- 2006.- № 3.- С. 231-236.

12. Шайкан В.О. Особливості колабораціонізму в Україні в роки Другої світової та Великої Вітчизняної воєн // Вісник Запорізького юридичного інституту МВС України.- 2006.- № 4.- С.237-243.

13. Шайкан В.О. Радянські військовополонені як джерело військової колаборації в Україні в роки Другої світової війни // Вісник Академії праці і соціальних відносин федерації профспілок України.- 2005.- № 5.- С.229-236.

14. Шайкан В.О. Українська інтелігенція напередодні Другої світової війни: соціально-економічні, політичні витоки колаборації // Грані.- 2006.- № 1.- С. 31-37.

15. Шайкан В.О. Колабораціонізм і український національно-визвольний рух // Вісник Черкаського університету. Вип. 77. Серія “Історичні науки”.- Черкаси: МОН України, Черкаський національний університет ім. Б. Хмельницького, 2005.- С.55-61.

16. Шайкан В. Колабораціонізм в Україні в роки Другої світової війни: характерні риси та особливості // Історія в школі.- 2006.- № 5.- С.4-11.

17. Шайкан В. Польський колабораціонізм на теренах України як засіб боротьби проти сталінського режиму // Історія слов’янських народів: дослідження актуальних проблем. Вип. 8.: Україна і Польща в горнилі Другої світової війни. (До 60-річчя перемоги над фашизмом). Відп. ред.: П. М. Чернега і Г. В. Стрельський. Зб. наук. праць.- К.: Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2005.- С. 248-258.

18. Шайкан В., Шайкан В. Ідеологічне підгрунтя колабораціонізму в Україні в роки фашистської окупації // Архіви окупації. 1941-1944 / Держ. ком. архівів України; Упоряд. Н. Маковська. (Більше не таємно; Т. 1).- К.: Вид. дім “Києво-Могилянська академія”, 2006.- С. 849-853. ( Особисто автору належить 50 %.- С. 851-853).

19. Шайкан В. Економічний колабораціонізм на території рейхскомісаріату “Україна” та у військовій зоні в роки Другої світової війни // Соборність України: історична спадщина і виклики часу. Збірник наукових статей. Випуск 3.-Переяслав-Хмельницький: Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет ім. Григорія Сковороди.- 2005.- С. 198-207.

20. Шайкан В.О. Колабораціонізм в Україні у роки Другої світової війни: причини виникнення, особливості, масштаби // Друга світова війна і доля народів України: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції / Громадський комітет для вшанування пам’яті жертв Бабиного Яру. Державний комітет України у справах національностей та міграції. Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. Інститут історії України НАН України. Український центр вивчення історії Голокосту. - К.: Сфера, 2005.- С. 44-51.

21. Шайкан В.О. Етнічні німці в роки гітлерівської окупації України: проблеми взаємостосунків з окупаційною владою // Велика Вітчизняна війна 1941-1945 рр.: сучасні проблеми історичної освіти і науки: Зб. матер. Міжнародної наук. конференції, Дніпропетровськ, 12-13 травня 2005 р. / Ред. кол. С. І.  Світленко (відп. ред.) та ін.- Дніпропетровськ: “Пороги”, 2005.- С. 31- 42.

22. Шайкан В. Українська інтелігенція напередодні Другої світової та Великої Вітчизняної воєн: витоки колаборації  // Історичний журнал.-2006.-№ 3.- С.83-91.

 в) статті, тези доповідей на наукових конференціях:

1. Шайкан В.О. Побутовий колабораціонізм серед населення України в роки тимчасової гітлерівської окупації як соціально-психологічне явище // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції “Дні науки 2005”. Том 17. Історія.- Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2005.- С. 29-32.

2. Шайкан В.О., Шайкан В.О. Діяльність інтелігенції України в роки гітлерівської окупації: адаптація до екстремальних умов війни чи колаборація? // Матеріали ІV Міжнародної науково-практичної конференції “Динаміка наукових досліджень 2005”. Том 23. Історія України.- Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2005.- С. 54-66. (Особисто автору належить 80 %.- С. 54-64).

3. Шайкан В.О., Шайкан В.О. Гітлерівська мобілізація робочої сили з України і питання колаборації // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції “Актуальні проблеми сучасних наук: теорія та практика”. Том V. Історія.- Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2005.- С. 33-42 ( Особисто автору належить 70 %.-С. 36-42).

4. Шайкан В.О. Культурно-освітні організації на території рейхскомісаріату “Україна” і військової зони: проблеми взаємостосунків з окупантами // Materials of final international scientifically-practical conference “The Science: theory and practice. Vol II. Economic sciences.- Praha: Publishing House “Education and Sciece” s.r.o.; Prague, Czechia – Dnepropetrovsk, Ukraine – Belgorod, Russian, 2005.- P. 53-60.

5. Шайкан В.О. Колабораціонізм в Україні в роки Другої світової війни: характерні риси та особливості // Україна і світ: Зб. наук. праць.- Кривий Ріг: Видавничий дім, 2005.- С. 198-212.

6. Шайкан В.О., Шайкан В.О. Деякі недоліки партизанського руху // Соборність українських земель в контексті подій Другої світової війни. Зб. матеріалів загальноукраїнської наукової конференції 24-25 жовтня 2000 р.- Кривий Ріг: “Мінерал”, 2000.- С. 129-131.( Особисто автору належить 50 %. – С.131).

7. Шайкан В.О., Шайкан В.О. Проблеми висвітлення руху Опору в Україні в роки Великої Вітчизняної та Другої світової воєн // Проблеми політичної та соціально-економічної історі України: Зб. наук. праць.- Кривий Ріг: “І.В.І.”, 2000.- С. 60-71. ( Особисто автору належить  50 %.- С. 60-65).

8. Шайкан В.О., Шайкан В.О. До питання про колабораціонізм в Україні в роки Великої Вітчизняної війни // Україна : минуле і сучасність: Зб. наук. праць.- Кривий Ріг: “І.В.І.”, 2001.- С. 186-192. ( Особисто автору належить 50 %.- С.186-189).

9. Шайкан В.О. Колабораціонізм в Україні в роки Другої світової війни: причини виникнення та особливості // Друга світова війна і доля народів України: Тези доповідей всеукраїнської наукової конференції.- К.: Сфера, 2005.- С. 19-20.

10. Шайкан В.О., Шайкан В.О. Спогади молодого учасника УПА О. Повшука як живий подих епохи // Війна 1941-1945 рр.: події, оцінки, спомини. Матеріали Міжрегіональної наук. конференції.- Кривий Ріг: “Мінерал”, 2005.- С. 22-27. ( Особисто автору належить 72  %.- С. 22-26).

11. Шайкан В.О. Німецька система судочинства та українські правові відділи у роки тимчасової гітлерівської окупації України / Безсмертя подвигу: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, Київ, 22 квітня 2005 р. / Київський Національний університет  Внутрішніх Справ України.- К.: ВПЦ МВС України, 2006.- С.111-121.

Анотації

Шайкан В. О. Колабораціонізм на території рейхскомісаріату “Україна” та військової зони в період Другої світової війни.- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.01 – Історія України.- Донецький національний університет, Донецьк, 2006.

    Автор дисертаційної роботи комплексно розглянула проблему колабораціонізму на території рейхскомісаріату “Україна” та військової зони в роки Другої світової війни. До наукового обігу введено значний масив маловідомих та невідомих для дослідників архівних документів українських архівосховищ. Вивчення проблеми колабораціонізму в роки Другої світової війни на історіософському і суспільно-психологічному рівні дозволило з’ясувати типові й особливі вияви цього явища на даній території під тимчасовою гітлерівською окупацією. Під кутом зору колаборації у праці схарактеризовано діяльність провідних кіл українського самостійницького руху і громадських інституцій національної орієнтації. На підставі осмислення складних суспільних процесів визначається, де проходить вододіл між виявами спонтанної чи організованої самодіяльності населення окупованих територій, свідомою, добровільною та примусовою співпрацею з окупантами; з’ясовується мотивація різних моделей поведінки на індивідуальному та груповому (колективному) рівнях. У зв’язку з цим, новою є постановка і трактування питання про стратегії виживання людей в екстремальних умовах війни. Здійснено спробу типологізувати різні прояви колаборації в залежності від конкретних умов, характеру окупаційного режиму, ментальних і морально-психологічних чинників тощо.

     Дисертація містить низку авторських висновків, теоретичних положень та узагальнень, які дозволяють комплексно оцінити це явище, усвідомити його вплив на долю багатьох поколінь воєнного та повоєнного часу.

Ключові слова: Україна, більшовизм, політичні репресії, війна, вермахт, окупаційний режим, колабораціонізм, пособник, добровольці, національні формування.

 

Шайкан В. А. Коллаборационизм на территории рейхскомиссариата “Украина” и военной зоны в период Второй мировой войны.- Рукопись.

     Диссертация на соискание научной степени доктора исторических наук по специальности 07.00.01 – История Украины.- Донецкий национальный университет, Донецк, 2006.

     Автор  диссертационной работы комплексно рассмотрела проблему коллаборационизма на территории рейхскомиссариата “Украина” и военной зоны в годы Второй мировой войны. В научный оборот введен значительный массив малоизвестных и неизвестных для исследователей архивных документов украинских архивохранилищ. Изучение проблемы коллаборационизма в годы Второй мировой войны на историософском и социально-психологическом уровне позволило определить типичные и особенные проявления этого явления на данной территории в период временной гитлеровской оккупации. Под углом зрения коллаборации в работе охарактеризована деятельность ведущих сил украинского самостийницкого движения и общественных институций национальной ориентации. Анализируя сложные общественные процессы, автор стремилась определить, где проходит водораздел между проявлениями спонтанной и организованной самодеятельностью населения оккупированной территории, сознательным, добровольным и принудительным сотрудничеством с оккупантами, показать мотивы различных моделей поведения на индивидуальном, групповом (коллективном) уровнях. В связи с этим новой является постановка и трактовка вопроса о стратегии выживания людей в екстремальных условиях войны. Автор пыталась определить типологию разных проявлений коллаборации в зависимости от конкретных условий, характера оккупационного режима, ментальных и морально-психологических факторов. Выбор данной темы, ее цель и исследовательские задачи вместе с комплексным использованием методов исторического (логического) исследования позволили автору дать определение до сих пор не установленным в исторической науке понятиям, которые широко используются во время исследования проблемы коллаборационизма на территории рейхскомиссариата “Украина” и военной зоны. Так, коллаборационизм – это добровольное или вынужденное сотрудничество с врагом в каких-либо сферах жизни: политической, военной, экономической, бытовой, культурной и других, которые носили черты преступной деятельности. Пособничество оккупантам – это добровольное или вынужденное содействие врагу в совершении военных, политических, экономических, культурных мероприятий, направленных на укрепление оккупационного режима. Трудовая деятельность рабочих, крестьян, служащих административных и других учреждений, врачей, учителей, агрономов и других специалистов, чья общественная активность во время оккупации гитлеровцев территории Украины была направлена на выживание из-за отсутствия в ней признаков преступлений следует считать такой, которая не подлежит преследованию. Политический коллаборационизм – это сотрудничество с врагом на идейных принципах. Административный коллаборационизм является формой сотрудничества с врагом лояльного населения в органах управления разного уровня, деятельность которых была упраляемой и подконтрольной оккупантам. Военный коллаборационизм – добровольная или принудительная служба в военных формированиях гитлеровцев и их сателитов. Экономический коллаборационизм – это сотрудничество в каких-либо отраслях экономики  в интересах врага. Бытовой коллаборационизм связан с установлением доброжелательных отношений между оккупантами и населением,  которые не имеют преступного содержания. Культурный коллаборационизм – это сотрудничество с оккупантами в духовной сфере, которое содействовало распространению среди населения верноподданических чувств, пропаганде исключительности арийской расы, удовлетворяло оккупационную власть и содействовало высокому психологическому настроению оккупантов.

По подсчетам автора общая численность военных коллаборантов в Украине составляла примерно 206 тыс. чел., то есть не меньше 22,8 % от общей численности формирований из народов СССР, или 0,1 % от общей численности иностранных граждан, которые воевали в вермахте, войсках СС и других подразделениях. Архивные данные СБУ позволяют констатировать, что в 1943-1945 гг. по обвинению “предательство и пособничество оккупантам” в Украине было арестовано 45027 чел., что составляло 53,5 % от общей численности украинских граждан, арестованных в эти годы. С 1943 по 1957 гг. включительно по обвинению в “предательстве и пособничестве оккупантам” было арестовано и наказано примерно 80588 чел., что составляло 39,9 % от общей численности репрессированных в Украине в этот период.

     Диссертация содержит ряд авторских выводов, теоретических положений и обобщений, которые помогают комплексно оценить это явление, осмыслить его влияние на судьбу многих поколений военного и послевоенного времени.

     Ключевые слова: Украина, большевизм, политические репрессии, война, вермахт, оккупационный режим, коллаборационизм, пособник, добровольцы, национальные формирования.

 

 

Shaykan V. O. Collaborationism on the territory of Reich’scommissariat “Ukraine” and a military zone during the World War II.- Manuscript.

The dissertation for winning the academic degree of a doctor of history in the qualification specialty 07. 00. 01 – The History of Ukraine.- Donetsk National University.- Donetsk, 2006.

 The Author of the dissertation has considered in a complex the problem of collaboration on the territory of Reich’scommissariat “Ukrain” and a military zone in the years of the World War II. Up to a scientific turn the significant expanse of little-known and unknown for researchers archival documents from Ukrainian archival storehouses is entered. Studying of the problem of collaboration within the Second World War on historiosophical and socially-psychological level, has allowed to define typical and especial displays of this phenomenon in the given territory under time hitlerite occupation. At an angle of view of collaboration in the work the activity of leading forces of Ukrainian independent movement and public institutions of national orientation are characterized. Analyzing complex public processes, the author aspired to define, where a watershed between manifestations of the spontaneous and organized amateur performance of the population of an occupied territory, conscious, voluntary and forced cooperation with invaders passes. The author tried to show motives of different models of behaviour on individual and group (collective) levels. In this connection statement and interpretation of a question on strategy of a survival of people in extreme conditions of war becomes new. The author tried to define typology of different manifestations of collaboration depending on concrete conditions, character of an occupational mode, mental, moral and psychological factors.

The dissertation contains a number of author's conclusions, theoretical positions and generalizations which allow to estimate this phenomenon in a complex, to comprehend its influence on the destiny of many generations of military and post-war time. The book is counted on historians, students, and also will be interesting for a wide range of readers.

Key words: Ukraine, bolshevism, political repression, a war, wehrmacht, occupational regime, collaboration, subsidiary, volunteers, national formations.

 

 



[1]. Політичний терор і тероризм в Україні ХІХ-ХХ ст. Історичні нариси. Відп. ред. В.А. Смолій.-К., 2002.- 952 с.

[2]. Безсмертя. Книга Пам’яті України. 1941-1945. Гол. ред. комісія ( гол. І.О. Герасимов, заст. гол. І.Т. Муковський і П.П. Панченко; відп. секр. Р.Г. Вишневський).-К., 2000.- 944 с.

[3]. Коваль М.В. Україна в Другій світовій і Великій Вітчизняній війнах (1939-1945 рр.). Т.12.-К., 1999.- 335 с; Коваль М.В. Україна у Другій світовій і Великій Вітчизняній війнах (1939-1945 рр.): спроба сучасного концептуального бачення.-К., 1994.- 56 с; Коваль М.В. Україна: 1939-1945. Маловідомі і непрочитані сторінки історії.- К., 1995.- 192 с. та ін.

[4].  Боляновський А. Дивізія “Галичина”. Історія.- Львів, 2000.- 528 с.; Боляновський А. Українські військові формування в збройних силах Німеччини (1939-1945).- Львів, 2003.- 686 с. та ін.

[5]. Лисенко О. Є. Церковне життя в Україні. 1943-1946.-К.,1998.- 391 с.

[6]. Сергійчук В. Боротьба за волю, а не коляборація. (Частина 1) // Визвольний шлях.- Кн. 3.- Березень.-  2001.- С. 49-52; Кн. 4.- Квітень.-2001.-С. 43-57.

[7]. Романько О. Мусульманские легионы во Второй мировой войне. – М., 2004.- 312 с; Романько О. “Мусульманские легионы третьего рейха. Мусульманские добровольческие формирования в германских вооруженных силах (1939-1945)”.- Симферополь, 2000.- 92 с. та ін.

[8]. Вєтров І. Г. Економічна експансія третього рейху в Україні 1941-1944 рр.-К., 2000.- 232 с.

[9]. Потильчак О. В. Економічний колабораціонізм в Україні в роки нацистської окупації (1941-1944): причини і прояви.-К., 1997.- 29 с.

[10]. Офіцинський В. Дистрикт “Галичина” (1941-1944): Історико-політичний нарис //http: // www.ofitsynskyy.uzkgorod. ua.

[11]. Нікольський В. М. Репресивна діяльність органів державної безпеки СРСР в Україні (кінець 1920-х-1950-ті рр.). Історико-статистичне дослідження.- Донецьк, 2003.- 624 с.

[12]. Гальчак С.Д. “Остарбайтери” з Поділля (1942-1947 рр.): Автореферат дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01 /Харківський Національний  ун-т ім. В. Н. Каразіна.- Харків, 2003.- 20 с.

[13]. Тарнавський І. С. Німецько-фашистський окупаційний режим в Донбасі (1941-1943 рр.): Дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01./ Донецький державний ун-т.- Донецьк, 1999.- 220 арк.

[14]. Ніколаєць Ю.О. Морально-політичний стан населення і воїнів Червоної Армії в перший період Великої Вітчизняної війни / на матеріалах України/ (червень 1941-липень 1942): Дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01. / Київський ун-т ім. Тараса Шевченка.- Київ,1998.- 191 арк.

[15]. Стецкевич В.В. Воєнно-мобілізаційна кампанія в Україні в перший період Великої Вітчизняної війни: історіографія проблеми в контексті часу 40-х-90-х років: Дис. ... д-ра іст. наук: 07.00.06./ Криворізький технічний ун-т. Кривий Ріг, 1996.- 459 с.

[16]. Кудряшов С. Предатели, “освободители” или жертвы войны? Советский коллаборационизм (1941-1942) // Свободная мысль.- 1993.- № 14.-С. 84-98.

[17]. Семиряга М.И. “Коллаборационизм”. Природа, типология и проявления в годы Второй мировой войны.- М., 2000.- 863 с.

[18]. Дробязко С. Вторая мировая война 1939-1945. Восточные  добровольцы в вермахте, полиции и СС .- М., 2000.- 48 с.; Дробязко С. Вторая мировая война 1939-1945. Восточные легионы и казачьи части в вермахте / С.И. Дробязко.-М.,2001.- 48 с. та ін.

[19]. Литвин О.М. Акупацыя Беларусі (1941-1944): питання супраціву і колаборацыі.- Мн., 2000.- 288 с.

[20]. Armstrong J. Ukrainian Nationalism.- New York and London, 1963.- 361 p.; Carrel P. Unterheheen Barbarossa. Der Marsch nach Russland.- Frankfurt, 1982.- 520 s.; Codo E.M. Guerilla Warfare in Ukraine // Ukrainian Qwarterly.- 1961.-  № 17.- P. 204-218.; Herbert U. Fremdarbeiter. Politik und Praxis der “Auslander-Einsatzes in der Kriegswirtschaft der Dritten Reiches.- Berlin; Bonn, 1986.- 494 s.;  Гоффман  И. Власов против Сталина. Трагедия Русской освободительной армии, 1944-1945 / Иоахим Гоффман; пер. с нем. В.Ф. Дизендорфа.-М., 2005; Madajczyk Cr. Faszyzm i okupacje 1938-1945. Wikonywanie okupacji przez panstwa Osi w Europie: 2 t. T.2.- Poznan, 1983-1984.- S. 335-390 та ін.

[21] . Дітер Поль. Фашистська окупація України в 1941-1944 рр. У працях західних учених // Український історичний журнал.-1994.-№ 5.- С.127-136.

22 Арон Р. Мир і війна між націями: Пер. з фр.-К., 2000.- 688 с.

23 Документы обвиняют: Сборник документов о чудовищных преступлениях немецко-фашистских захватчиков на советской территории. Вип. 2.- М., 1945.- 392 с.; Немецко-фашистский оккупационный режим (1941-1944 гг.). / Под общ. ред. Е.А. Бостина.- М., 1967.- 388 с.; Німецько-фашистський окупаційний режим на Україні. Зб. док. і матер. / За ред. П.М. Костриба та ін.).- К., 1963.- 488 с. ;  Правда про унію: Зб. док. і мат.- 2-е вид., доп.- Львів, 1968; Преступные цели гитлеровской Германии в войне против Советского Союза: Документы и материалы / Под ред. П.А. Жилина, Ин-т военной истории.-М., 1987.- 301 с.; Преступные цели – преступные средства: Документы об оккупационной политике фашистской Германии на территории СССР (1941-1944гг.).-3-е изд.-М.,1985.- 328 с.; Совершенно секретно! Только для командования! Стратегия фашистской Германии в войне против СССР: Документы и материалы.- М.,1967.- 752 с.; Советская Украина в годы Великой Отечественной войны 1941-1945: Док. и мат. В 3 т.- 2-е изд., доп.-К.,1985. Т.1.Украинская ССР в первый период Великой Отечественной войны (22 июня 1941г.- 18 ноября 1942 г.).-519 с. Т.2. Украинская ССР в период коренного перелома в ходе Великой Отечественной войны (19 ноября 1942 г.-конец 1943 г.).-512 с. Т.3. Украинская ССР в завершающий период Великой Отечественной войны (1944-1945 гг.).-511 с.; Советское право в период Великой Отечественной войны.-М.,1948 та ін.

24 Історія застерігає: Трофейні документи про злочини німецько-фашистських загарбників та їх пособників на тимчасово окупованій території України в роки Великої Вітчизняної війни / Кер. кол. упоряд. В.М. Немятий.-К.: Вид-во Політ. літератури України, 1986.-264 с.; Die Geschichte warnt: Beutedokumente uber die Greueltaten der deutsch-faschistischen Okkupanten und ihrer Komplizen in den zeitweilig besetzten Gebieten der Ukraїne in den Jahren des GroSen Vaterlandischen Krieges.-Kiev, 1986.-283 s.

25 Київ у дні нацистської навали. За документами радянських спецслужб. До 60-річчя визволення України від гітлерівських загарбників. Науково-документальне видання.-Київ-Львів, 2003.-526 с.

26 Кокін С.А. Анотований покажчик документів з історії ОУН і УПА у фондах Державного архіву СБУ.-К., 2000.- Вип. 1. Анот. покажч. документів з фонду друк. видань (1944-1953).-208 с.

27 Білас І. Репресивно-каральна система в Україні. 1917-1953. Суспільно-політичний та історико-правовий аналіз. У 2-х кн. Кн. 1.-К., 1994.-432 с.; Білас І. Репресивно-каральна система в Україні. 1917-1953. Суспільно-політичний та історико-правовий аналіз. У 2-х кн. Кн. 2. Документи та матеріали.- К., 1994.- 688 с.

28 Реабілітація репресованих: законодавство та судова практика / За редакцією В. Т. Маляренка.-К., 1997.- 464 с.

29 Великая Отечественная война, 1941-1945. События. Люди. Документы: Краткий исторический справочник / Под. общ. ред. О. А. Ржешевского; Сост. Е. К.Жиганов.-М.: Политиздат, 1990.- 464 с.; Кульков Е. Н., Мягков М. Ю., Ржешевский О. А. Война 1941-1945. Факты и документы / Под. ред. проф. О. А. Ржешевского.- М.: “Олма-Пресс”, 2001.- 480 с.; Органы государственной безопасности СССР в Великой Отечественной войне: Сборник документов / Ред.: С. В. Степашин и др. М.,1995.- Т.1: Накануне. Кн.1. (ноябрь 1938 г. – декабрь 1940г.).- 452 с.; Т.1.- Кн.2. (1 января – 21 июня 1941 г.).- 398 с.; Россия и СССР в войнах ХХ века: Статистическое исследование.- М.: Олма-Пресс, 2001.-608 с.; Русский архив: Великая Отечественная. Главные политические органы Вооруженных сил СССР в Великой Отечественной войне 1941-1945 гг.: Документы и материалы.Т.17-6 (1-2).-М.: Терра, 1996.- 672 с.; Русский архив: Великая Отечественная. Партизанское движение годы Великой Отечественной войны 1941-1945 гг.: Документы и материалы.Т.20 (9).- М.: Терра, 1999.- 672 с.; Русский архив: Великая Отечественная. Ставка ВГК. Документы и материалы 1942. Т.16 (5-2).-М.: Терра, 1996.-622 с. та ін.

30 Косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні. / Ред. Львівського видання О. Романів. Переклад з франц. Р. Осадчука.- Париж- Нью-Йорк-Львів, 1993.- 660 с.;  Україна у Другій світовій війні у документах. Збірник німецьких архівних матеріалів (1941-1942). /  Упоряд. і передмова В. Косика.- Львів: Інститут Українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України. 1997-1998.-1.-384 с.; Т. 2.- 384 с.; т. 3.- 382 с.

31 Верига В. Дорогами Другої світової війни. Дивізія “Галичина”.- Торонто: Канадське наукове товариство ім. Шевченка, 1998.- 345 с.

32 Пігідо-Правобережний Ф. “Велика Вітчизняна війна” (Спогади та роздуми очевидця.-К.: Смолоскип, 2002.- 288 с.

33 Спогади учасника українського національно-визвольного руху (УПА) Дем’яна Лаврентійовича  Лавренюка у 2-х частинах (Ксерокопія, архів автора).

34 Спогади колишнього остарбайтера Татаренка Михайла Костянтиновича, м. Долинське Кіровоградської області, 1992 р. (Рукопис, архів автора).

35 Центральний державний архів громадських об’єднань України. Ф. 57.- Оп. 4.- Спр.344.- 127 арк.

36 ЦДАГОУ.Ф.1.-Оп.22.-Спр. 347.- 25 арк.

37 ЦДАГОУ. Ф. 7.- Оп. 10.- Спр. 105.- 21 арк.

38 ЦДАГОУ. Ф. 63.- Оп. 1.- Спр. 84.- 62 арк.; Ф. 63.- Оп.1.-Спр. 85.- 56 арк.

39 ЦДАГОУ. Ф.1.- Оп.23.- Спр. 119.- 29 арк. ; Ф. 57.- Оп. 4.- Спр. 219.- 122 арк.; Ф. 112.- Оп.1.- Спр.72.- 42 арк.



Обновлен 28 июн 2019. Создан 16 ноя 2018



 
SEO sprint - Всё для максимальной раскрутки!
SOCPUBLIC.COM - заработок в интернете!
+++ Flag Counter Яндекс.Метрика

виртуальный фотомузей бердянска, фотомузей брд, фотомузей brd, старые фото бердянска, фотографии Бердянска, старые фотки бердянска, фото музей бердянска.

кнопка вверх